У селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області завдяки місцевим меценатам відкрито двімеморіальні дошки землякам – Івану Івановичу Мірному (1872-1937) – засновнику державної служби України, державному секретарю УНР у 1918 р. і Борису Георгійовичу Іваницькому (1878-1953) – автору першої праці українською мовою у галузі лісознавства “Як збутися ярів і пісків” (1907), голові депаратменту Лісівництва Міністерства землеробства УНР (1918), ректору Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), голові Української національної ради в еміграції (1948-1953).
Це ті люди, якими українцям можна пишатися, незалежно від політичної приналежності…
ІВАНИЦЬКИЙ БОРИС ГЕОРГІЙОВИЧ
8 березня 1878, Суми – 4 квітня 1953, Детройт, 1980 р. перепоховано у Баунд-Бруці
Родина: дворянська, дід – офіцер митної служби, батько – агроном, мати – Людмила Ковальська (українізована полька), дядько Михайло – жандармський полковник, дядько Іван – політичний засланець. Брат Яків помер ще під час навчання у школі, сестра Марія закінчила у Сумах гімназію. Дружина – Надія Савич з відомого старшинського козацького роду. Син – Борис, інженер, технолог, фотограф, УГА.
Освіта: Сумське реальне училище (4 школа) до 1896 р., Петербурзький лісовий ін.-т (1897-1902).
Громадська діяльність: українські студентські гуртки, український студентський Червоний Хрест, участь у студентських страйках і демонстраціях, за що відсидів півтора місяці у «Хрестах» та пересильній в’язниці. Перебував у Полтаві під наглядом поліції. Там познайомимся з С. Петлюрою, К.Мацієвичем, Б.Мартосом, С.Русовою. До українства привернув його кооператор, “артільний батько” Микола Левицький.
У Києві – один із засновників Товариства “Просвіта”, Член Київського лісового товариства.
Служба: 1902-1917 – у державних лісництвах на Київщині і Гродненщині. Автор першої книги з лісівництва 1907 р. “Як збутися ярів і пісків” (Товариство “Просвіта”)
Друкувався у газеті “Добра новина”.
Українська революція 1917-1920 рр.
Організатор лісового відділу у Генеральному секретаріаті, пізніше – Лісового департаменту при Міністерстві земельних справ (разом з М.Шаповалом і О.Макаренком).
Організатор Всеукраїнської лісової спілки. Учасник Першого всеукраїнського зїзду лісівників.
За Скоропадського працював у лісовому відділу Союзбанку.
За Директорії УНР був директором Лісового департаменту, пізніше одночасно і заступником міністра земельних справ. Брав участь у розробці законів у галузі лісівництва. 1919-1920 в Українському державному університету у Камянці-Подільському був лектором.
Еміграція з кінця 1920 р.
Тарнів (Польща): член Спілки співробітників міністерств УНР, Спілки техніків сільського господарства у Польщі. Один із розробників проекту створення Вищої сільськогосподарської школи за кордоном. Викладач в українській гімназії у Тарнові.
Подєбради ЧСР: один із засновників, член першої професорської ради УГА, проректор УГА. З 1922 по 1935 рр. був деканом Агрономічно-лісового ф-ту, проректором, ректором УГА, директором УТГІ.
Читав дисципліни: лісовирощування, дендрологія, лісова політику, охорона лісу. Автор підручників, наукових праць, перекладів з німецької мови, учасник міжнародних наукових конференцій. Член оргкомітетів І і ІІ Українських наукових з’їздів у Празі (1926, 1932).
Спілка техніків сільського господарства в Празі (1932-1935).
Польща: жив і працював у Східній Галичині 1935-1939 – Державна сільськогосподарська гімназія у Черниці, 1939-1941 – у Любліні і Кракові, 1941-1944 – хліборобська палата, лісовий дослідний інститут, лісові курси.
1944-1945 – Словаччина, Чехія, Австрія, Баварія. Директор УТГІ в Регенсбурзі (1947-1951).
Наукові праці друкувалися в Україні, Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Франції. Писав статті для “Української загальної енциклопедії”, Енциклопедії Українознавства; Календаря Т-ва “Сільський господар”.
Підручники: Курс лісівництва, Дендрологія (близько 10).
Участь у наукових інституціях: Українська наукова асоціація у Празі, Український науковий ін.-т у Варшаві, Могилянсько-Мазепинська академія у Львові, Наукове т-во імені Шевченка у Львові.
Політична діяльність: з 1948 р. – голова Української Національної Ради, член партії “Ураїнський національно-державний союз”.
МІРНИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
30 серпня 1872 с. Самотоїівка – 17 березня 1937 Прага
Петербурзький ун-т. юрфак. 1898. член українських студентських організацій у Петербурзі.
Київщина:
Служба: У місцевих установах Міністерства фінансів в Умані (сучасна Черкащина), з 1910 р. – у Києві.
Громадська робота: Член товариства “Просвіта”, Українського клубу, клубу “Родина”. Один із засновників і лідерів ТУПу, УРДП, УПСФ.
Державна діяльність: з квітня 1917 р. – член УЦР, заступник губернського комісара Київщини, з жовтня 1917 – товаришиГенписаря в уряді В. Винниченка, з листопада – Генписар, а з січня 1918 – Державний писар.
За Скоропадського – зав. канцелярією МЗС УД (Д.Дорошенка).
Директорія: зав. канцелярією МЗС УНР, член (скарбник) НДМ УНР на Паризькій мирній конференції, 1920-1924 – радник міністерства фінансів УНР у Німеччині.
Еміграція:
З 1924 р. жив у Празі.
Наукова діяльність: асистент, зав канцелярією УВПІ ім. Драгоманова. Написав історію УВПІ, зав. канцелярією Українського інституту громадознавства (М. Грушевський).
Громадська робота:
Берлін: голова Української громади, заступник голови Об’єднання укр. організацій у Німеччині,
Прага: скарбник Українського громадського комітету (М. Шаповал), Комітету допомоги голодуючим в Україні, секретар Українського об’єднання в ЧСР, член УРДК.
Журналістика: один із засновників Союзу українських письменників і журналістів на чужині (почесний голова О. Олесь), член Ради Укр т-ва прихильників книги. Друкувався у журналах «Книголюб» (Прага),
www.geroika.org.ua
