Укладені у вересні 1651 року Білоцерківська угода була важким ударом для української держави. Її автономія у складі Речі Посполитої зводилась нанівець. Було втрачено територію Брацлавського і Чернігівського воєводств, магнатам та шляхтичам дозволялось повертатись до своїх маєтків.
В таких умовах Б. Хмельницький рішучими зусиллями перегрупував козацькі війська, поновив союз з Кримським ханом, започаткував залучення Молдовії до союзу з Україною.
У травня 1652 р. Б. Хмельницький залишив Чигирин і на чолі Чигиринського, Переяславського, Корсунського та Черкаського полків чисельністю 12 тис. чоловік рушив на Поділля. Після зустрічі з татарами чисельність війська збільшилась до 20 тис. Самійло Величко у своєму літописі вказує 26 тис.
Готувалася до війни і польська шляхта. Коронний гетьман М. Калиновський, чекаючи на підкріплення, обрав батозькі укріплення для квартирування польських військ. Їх сили налічували 20 тис. вояків (12 тис. кінноти та 8 тис. піхоти) та 20 тис. феодального ополчення.
Військове зіткнення відбулось фактично на території польського укріпленого табору, який розташовувався на високому плато та просторій улоговинні – видолку правого берега р. Південний Буг. Східний кордон табору проходив по річці, а з іншого боку його оточували глибокі балки. Майже навпіл польський стан розділяли р. Батіг та так званий „Кривавий яр”.
Оборонні споруди укріпленого табору складались з низки редутів, частково з’єднаних між собою валами та ровом.
Першими прибули до Батога татарські загони. Одна їх частина пересувалась лівим берегом р. Південний Буг та перейшла його нижче р. Батіг (до наших часів зберігся „Татарський брід”), інша наступала зі сторони Ладижина.
В суботу 1 червня (за новим стилем) біля польського табору з’явився Тимофій Хмельницький з частиною козаків та татар, які ніби-то йшли сватати дочку Волоського господаря – так званий „весільний похід”. Зав’язався бій, в якому успіх був на боці козаків і татар.
Досвідчений генерал З. Пшиємський радив Калиновському відійти з кіннотою до Кам’янця, а його з піхотою й артилерією залишити, щоб потім, об’єднавши сили з іншими полками, повернутись і розгромити противника. Однак коронний гетьман відхилив цей план.
Богдан Хмельницький, довідавшись про початок битви, поспішив на допомогу синові і наступного дня, 2 червня, підійшов під Батіг. Ще вночі козаки обійшли польський табір та, непомічені поляками, зайняли лісисті пагорби.
Оцінивши ситуацію, гетьман вирішив завдати удару зі всіх сторін. Атака українських військ розпочалась у другій половині дня, за кілька годин до заходу сонця. Незважаючи на сильний вогонь жовнірів, козаки оточили табір та відчайдушно штурмували укріплення.
Положення ставало безнадійним. Польське військо дізнавшись, що Калиновський не думає відступати, стало бунтувати. Паніку посилили ще ряд пожеж, які виникли у таборі. Доки німецькі гармати за наказом Калиновського стріляли по бунтівній польській кавалерії, козацьке військо увірвалось до табору. Оволодівши ним, козаки пішли на приступ редутів, де закріпились німецькі піхотинці і до заходу захопили їх.
Цієї ж ночі бій закінчився. Перемога була повною. На полі битви та у водах Південного Бугу загинула більша частина польських вояків. Лише незначна кількість зуміла перепливти річку, але згодом їх усіх повбивали повсталі селяни. В бою загинули сам М. Калиновський та його син – коронний обозний, М. Собеський та ін. Козаки здобули 58 гармат та багато військового спорядження.
Батозька битва мала велике значення для розвитку української державності: ліквідовувались важкі умови Білоцерківського договору, створювались сприятливі умови для народного повстання на території Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств, внаслідок якого було ліквідовано польсько-шляхетське панування і відновлено функціонування органів влади української козацької республіки.
Сучасники, оцінюючи цю блискучу перемогу української армії, порівнюють Батозьку битву з розгромом римлян карфагенським полководцем Ганнібалом під Каннами (216 р. до н. е.)
Довідка: до сучасної пам’ятки „Поле Батозької битви” на Вінничині входять, окрім поля битви, „ Кутів яр” та „Кривавий яр”, по яких козацько-татарські війська атакували поляків та криниця, з якої, за переказами, козаки брали воду. Нещодавно в архіві був знайдений план розташування редутів. Ймовірно, що на території пам’ятки будуть згодом знайдені їх залишки.
Михайло ПОТУПЧИК
