Юрiй Франц Кульчицький народився у селi Кульчицi Шляхотськi бiля Самбора в 1640 р. Замолоду пiшов на Запорозьку Сiч. Пiд час одного з походiв козак потрапив у турецький полон, де досконало вивчив не тільки турецьку мову, але й звичаї, зокрема пристрастився до кави…
Врештi вiн став перекладачем в Акерманi (тепер Бiлгород- Днiстровський) в “Орiєнтальнiй Торговiй Компанiї”, яку заснували вiденськi купцi. У 1678 р. покинув компанiю i перебрався до Вiдня, де став iмпортером схiдних товарiв. Пiд час турецької облоги Вiдня у липнi 1683 р. великий вiзир Кара Мустафа розставив свою майже двохсоттисячну армiю на правому боцi Дунаю, облягаючи Вiдень пiвколом. А оборонець Вiдня ґраф Ернст Рiдiгер Штаргемберґ мав у свому розпорядженнi усього 16 тисяч регулярного вiйська та 6 тисяч ополченців – громадян Вiдня. Вночi 17 липня ситуацiя для оборонцiв Вiдня значно погiршилася, бо вiйська великого вiзира Кара Мустафи зайняли Пратер i Леопольдштадт та перервали зв’язок мiста з лiвим берегом Дунаю. У Вiднi настали голод й епiдемiя, якi косили оборонцiв. Постiйний обстрiл спричиняв пожежi, розпач охопив мешканцiв мiста…
Ґраф Штаргемберґ потребував постiйного зв’язку з князем Карлом Лотарiнгським, який тодi зi своєю армiєю отаборився на деякiй вiдстанi від міста, i шукав вiдповiдного чоловiка, який би вiдважився прокрастися через ворожий табiр до позицiй союзних вiйськ, що наближалися до Вiдня. Всiх дотеперiшнiх кур’єрів впiймали та замордували турки – в такий критичний момент Кульчицького представили графовi, i вiн погодився дiстатися з листами до князя Лотарiнгського i цісаря Леопольда.
“Нашi люди билися дуже хоробро, – писалося у листі. – Але тепер ворог iз своїми мiнами вже стоїть перед мурами, i ми вже не маємо анi гранат, анi вiдповiдної зброї i вишколених воякiв, яких ми тепер так потребували б, щоб протиставитися вороговi. Кiлькiсть оборонцiв з дня на день малiє…”
13 серпня, близько опiвночi Кульчицький вийшов у дорогу з листами й грамотою, яка на християнському боцi також мала забезпечити йому якнайбiльшу пiдтримку. Супроводив його товариш Юрiй Михайлович, теж українець родом iз Сянока, який перед тим був на службi в цiсарського посла в Константинополi. Вiн володiв турецькою мовою i знав турецькi звичаї. Обидва були одягненi й озброєнi по-турецькому: Кульчицький за турецького купця, а Михайлович – за його слугу.
Темної ночi, пробираючись помiж пагорбами, раптом зауважили, що знаходяться мiж турецькими шатрами i вже не знають, якою дорогою їм прямувати. До нитки промоклі під дощем, два українці зважилися навіть завітати в гості у шатер до одного з турецьких командирів – разом вони пили каву, поки обсохли. Причому турок навіть не запідозрив у «купцях» чужинців…
Зрештою пішли далі. Мандрували, аж поки не уздрiли на островi i на березi Дунаю людей, в котрих по одежi пiзнали християн, та почали до них гукати, що й вони християни, що йдуть з Вiдня i хочуть на другий берег дiстатися. Переправились туди, де стояв табором вiддiл драгунiв-хорватiв. Їхнiй полковник, переглянувши папери, дав послам добрих коней i вiдiслав до головної квартири князя Лотарінгського.
У таборi вiдразу запалили велике вогнище – для вiденцiв то був умовний знак, що Кульчицький щасливо пробився через турецькі позиції. Вiдвага Кульчицького викликала неабиякий подив у цiсарському таборi, i князь осипав обох смiливцiв похвалами. Та залишалося ще складнiше завдання – передати вiдповiдь князя Карла Лотарiнгського до Вiдня… Пiзно ввечерi 16 серпня обох мандрiвцiв перевезли через Дунай, i вони знову рушили вздовж рiки в напрямку мiста. Що ближче пiдходили, то небезпечнiше ставало. Довкола чигала турецька розвiдка. Добиралися вночі – вдень ховалися то в хащах, то в якійсь напівзгорілій хаті. Зрештою, таки пробралися до обложеного Відня.
Щоб скрiпити силу волi до оборони й готовнiсть до бою у вiденцiв, доставленого українцями листа граф Штаргемберг на радощах оголосив гарнізону. В листi висловлювався жаль за втратою хоробрих воякiв та повiдомлялося, що з Баварiї i Саксонiї вже йде допомога. Крiм цього, на визволення мiста йде велике вiйсько пiд командуванням польського короля Собєського.
Про щасливе повернення Кульчицького повiдомлено вiйсько на другому березi Дунаю сильним димом i ракетами. В самому ж мiстi на радiсну вiстку, яку принiс Кульчицький, вибухнуло захоплення, яке неможливо описати.
Голод i хвороби, з дня у день запеклi штурми знесилили мiщан понадмiру. Але тепер настрiй був знову пiднесений. Iз новим завзяттям кожен, чи вояк, чи мiщанин, намагалися робити все можливе для оборони мiста. Пiсля повернення Кульчицького, облога Вiдня тривала вже недовго. 12 вересня нiмецькi вiйська заатакували туркiв iз флангiв, польський король Собєський напав на центр турецького вiйська, а українськi козаки пiшли в наступ на головну квартиру Кара Мустафи. Пiсля запеклого бою Вiдень було визволено. Вияв радостi був бурхливий, а здобич – величезна. У руки переможцiв i зголоднiлих у довгiй облозi вiденцiв потрапили вражаючі трофеї: 20 тисяч наметiв, 20 тисяч бикiв, буйволiв, верблюдiв i мулiв, 10 тисяч баранiв, 100 тисяч мiшкiв зерна.
Баварськi драгуни на дунайському островi захопили ще й 500 мiшкiв сиво-зеленого зерна, призначення якого нiхто не знав. Правда, лейтенант, що командував загоном, чув, нiби цими зернами турки нібито годують верблюдiв, але оскiльки верблюдiв у Європi катма, вiн наказав викинути мiшки в Дунай. Та мешканцi острова запротестували, i тодi запопадливий кавалерист наказав розпалити багаття, куди полетiло кiлька мiшкiв… У цей момент з’явився Кульчицький, який з часу турецького полону чудово знав про вживання цих зерен, i поспiшив утрутитися. Бравому вояку не могли нi в чому вiдмовити – запаси кави були порятованi.
Отже, коли Кульчицького запросив до себе комендант мiста граф Штаргембер i поцiкавився, як вiн винагородити героя, то у вiдповiдь українець попросив ті загублені турками під час втечі мішки з зернами кави.Посадник Вiдня i рада мiста задовольнили прохання Кульчицького й дозволили вiдкрити кав’ярню у мiстi. Майже 500 мiшкiв кави стали його власнiстю. Крiм кави, Кульчицький отримав вiд магiстрату ще значну суму грошей i став громадянином Вiдня.
Спершу Кульчицький продавав каву на вулицях Вiдня, носячи на дошцi горнятка. Мало не зазнав невдачi, бо гiрка кава не смакувала вiденцям. До того ж надто свiжим був спогад про турецьку навалу, щоб городяни, якi просидiли в облозi кiлька мiсяцiв, могли спокiйно дегустувати каву по-турецьки. Але на допомогу прийшов випадок. Одного дня попав йому цукор у чорний напiй. Сердито пригубив i здивувався, що солодка кава смакувала куди краще. Спробував додати трохи молока. Смакувало ще лiпше. Оскiльки ж Кульчицький був не тiльки хоробрим, але й заповзятливим, то й вирiшив – якщо кава по-турецьки не подобається, будемо готувати каву по-вiденськи. Таким чином з’явилася вiденська кава, яка вже засмакувала всiм. З часом Кульчицький її значно ушляхетнив. До окропу засипав розмелену каву, фiльтрував, потiм додавав до горнятка три ложки молока i трохи меду. Винахiд Кульчицького викликав жах у полонених туркiв, але припав до душi вiденським мiщанам.
Багатi виноградники навколо столицi були витоптанi i спаленi турками, це на кiлька рокiв позбавило вiденцiв звичного їм вина, а тому нiчого не залишалося, як спробувати напiй, що готується в шинку. А коли Кульчицький замовив у вiденського пекаря Крапфа рогалики у виглядi пiвмiсяця, що називалися “кiпфель”, патрiотичнi почуття вiденцiв були задоволенi повнiстю. Вiдтепер кожен віденець з великим задоволенням щоранку випивав горнятко кави по-вiденськи з рогаликом, що нагадував форму ненависного пiвмiсяця з турецьких прапорів.
Продавши своє помешкання, Кульчицький i його жiнка Марiя Урзуля, придбали натомiсть скромне примiщення в центрi мiста i перетворили його на шинок, хоч i дуже малий та низький. Та оскiльки “вiденська мокка” стала такою популярною, то вiн вiдкрив новий шинок “Пiд синьою пляшкою”. За вивiску для шинку правив турецький кавник, який пiзнiше став знаком усiх каварникiв. Кав’ярня швидко стала славною для цiлого Вiдня…
Все своє життя каварник Кульчицький носив фантастичний для Відня український стрiй. Кожного гостя вiн вiтав словами: “Що нового, братчику- серденько?” Нiчого дивного, що й прiзвисько дiстав у вiденцiв “братчик- серденько”. За свiдченням теперiшнiх вiденцiв ця приповiдка досi залишилася в їхнiй говiрцi.
Кульчицький живе в пам’ятi вiденцiв до нинiшнього дня передусiм як патрiярх вiденських каварникiв. Пiсля смерти Кульчицького “професiя” каварникiв у Вiднi стала успiшно розповсюджуватися. А незабаром вiденський стиль запозичають iншi європейськi столицi. Нинi вiденська каварняна професiя охоплює майже 1800 пiдприємств.
Вулиця на честь Кульчицького у сучасному Вiднi називається Кольшiцкi_ассе, а на розi будинку Кольшiцкi_ассе i Фаворiтенштрассе колись була “Гранд-кав’ярня Цверiна iм. Кульчицького”. У 1885 р. на тому розі, на висотi першого поверху, вiдкрито бронзову статую Юрiя Кульчицького, яка й стоїть донині – на ній наш герой у турецькому одязi, який нагадує про його славний подвиг. У лiвiй руцi козак тримає тацю з фiлiжанками, а в правiй кавник, з якого наливає каву у фiлiжанки. Під ногами в українського козака – турецькi воєннi хоругви i зброя…
Підготував Ігор АРТЕМЕНКО
