28 березня 1898 року народився один з найвизначніших ідеологів та теоретиків українського націоналізму Микола Сціборський.
За фахом Сціборський був інженером та економістом, що згодом дозволило йому розробити проект економічного розвитку майбутньої України.
Він походив з Житомира. У вісімнадцять років вступив до російської армії і під час Першої світової війни отримав за особистий героїзм три ордени і Георгіївський хрест. У 1917 році Сціборський очолив новостворену українську частину, але на фронті вона потрапила під газову атаку. Демобілізувався інвалідом з 50% працездатністю. 1917-го перейшов на службу до новоствореної армії УНР, де згодом став підполковником.
Він підтримав режим Скоропадського. Але, після підписання гетьманом грамоти про федеративний зв’язок з Росією, Сціборський відкрито перейшов до повстанців Директорії. Після знищення УНР та перехід на Захід, жив у Чехословаччині та Франції.
У містечку Подєбради, неподалік Праги в Чехії 1924-го він закінчив службу старшим ад’ютантом штабу Окремої кінної дивізії. Вступив до Господарської академії в Подєбрадах, отримавши у 1929 році диплом інженера-економіста.
1925 року Сціборський створив Леґію українських націоналістів (ЛУН), передвісника майбутньої Організації українських націоналістів. Видавав у Празі журнал “Розбудова нації”. Тоді ж став делегатом від ЛУН на першому Конгресі українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів.
Був другою особою новоствореної ОУН. Після вбивства Євгена Коновальця деякий час виконував обов’язки голови ОУН, але не зміг завоювати авторитет одноосібного керівника.
Наприкінці тридцятих років розробляє ідеї українського солідаризму за класичними італійськими зразками. У вересні 1939-го новий голова ОУН Андрій Мельник доручає йому розробку проекту Конституції України. Він прописує там “тоталітарний, авторитарний, професійно-становий” устрій держави.
На початку радянсько-німецької війни 1941-го року у складі основної похідної групи ОУН вирушив у Київ. Брав участь у створенні першої місцевої адміністрації та поліції. Тодішні керівники ОУН влилися в систему керівництва містом, разом з місцевими активістами. Німці попервах до адміністрації не входили.
Загинув у Житомирі за нез’ясованих обставин. Тарас Бульба-Боровець та мельниківське крило ОУН звинуватило у вбивстві бандерівця Кузія: “30 серпня 1941 р. на вулиці міста бандерівець Кузій пострілом у спину застрелив Омеляна Сеника (діяч ОУН — ред.) і смертельно поранив М.Сціборського. Ця подія викликала розгубленість у населення, велике обурення свідомої української громадськості й у підсумку ще більше загострила ворожнечу в націоналістичному середовищі”.
Інші джерела стверджують, що за вбивством міг стояти агент НКВС Кіндрат Полуведько, фіктивний “глава” ОУН Фінляндії.
Третя приписує це німцям. Похорони Сціборського і Сеника, незважаючи на дощ, перетворились на масову маніфестацію, в якій, за словами прихильників ОУН, взяло учать до 3000 чоловік.
Сціборський — головний ідеолог українського націоналізму, на противагу бандерівському “інтеґральному”. Головна його праця, “Націократія”, витримала три повноцінні видання. Вперше вийшла 1935 року в Парижі. У ній Сціборський гостро розкритикував капіталізм, соціалізм та комунізм як соціально-економічні системи.
Попри закиди сучасників, він багато чого не сприймав і в італійському фашизмі. Вважав його непридатним для українського ґрунту. Свою концепцію назвав “націократія”.
Концентрація усієї повноти влади в руках провідної верстви на думку Сціборського є запереченням творчих спроможностей суспільства.
Натомість, націократія Сціборського відзначається виваженим підходом до проблеми відносин еліти і мас. Він вважає еліту носієм певної ідеї або мети. А ось народ мусить бути середовищем, де “наростають і акумулюються збірні будуючі потенції”. Саме там має народжуватись творча індивідуальність.
Підґрунтям націократії є нація як органічна спільність. Сціборський вважав, що нація — це насамперед духовна спільнота людей, а не обов’язково етнічна група. Він вперше заклав поняття усвідомлення спільного майбутнього як чи не найголовнішу ознаку нації.
“Головними підставами й двигунами життя нації є її дух (ідеї) і воля до творчости та боротьби”, писав він. Національний проект має об’єднувати в собі націоналізм, економічну солідарність та авторитаризм.
Разом з тим, Сціборський стверджував: “Україна буде авторитарною й унітарною, але в належній мірі й децентралізованою республікою, що всіма елементами свого устрою відповідатиме істоті націократії як режиму панування цілої нації у власній державі”.
Український історик, політв’язень Валентин Мороз назвав “Націократію” Сціборського поруч з “Націоналізмом” Донцова та “Призначенням України” Юрія Липи триєдиним символом, який сформував українську ідею у середині ХХ століття.
http://gazeta.ua/
