Сорока Михайло Михайлович (27 березня 1911, Великі Гнилиці — 16 червня 1971) — український націоналіст, політв’язень, член ОУН. Протягом більш як 30 років був в’язнем радянських таборів, організатором руху спротиву в’язнів «ОУН-Північ»
Народився 27 березня 1911 року в с. Гнилиці Великі Збаразького району Тернопільської області. Навчання розпочинав у Тернопільській українській державній гімназії, а закінчив Українську реформовану реальну гімназію в Ржевцях біля Праги у Чехії. Після гімназії вступає на архітектурний факультет Празької політехніки, який закінчує 1936 р. Завзятий пластун, стає згодом членом ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.
9 січня 1937 року його арештовують і ув’язнюють у Станіславській і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі-Картузькій. 1939 року після падіння Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.
У грудні 1939 року став членом спортивного товариства «Спартак». У січні 1940 року вступив на перший курс математичного факультету Львівського політехнічного інституту, паралельно працював «бібліотекарем і рисівником при бібліотеці фізико-математичного факультету Львівського університету» (6, с. 148), а з березня того ж року почав навчатися на мистецьких курсах. 1940 року М.Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.
22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М.Сороки і К. Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.
Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М.Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К.Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К.Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М.Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.
М. Сороку засуджують на 8 років як «соціально небезпечний елемент» і засилають у Воркуту. У пересильній Замарстинівській тюрмі довідується, що в іншій Львівській тюрмі — «Бригідках», де була ув’язнена Катерина Зарицька, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік).
На Воркуті знання М.Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.
Навесні 1949 року М.Сорока повертається до Львова, але вже в червні був схоплений органами НКВД просто на вулиці і засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв’язок з ОУН. Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечуваного жорстокого слідства (деякі в’язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато обрехало себе, не витримав знущань), М.Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.
1954 року — Сорока брав участь у Кенгірському повстанні політв’язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану». Від 60-х років він відбував покарання уМордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в’язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів. Помер Михайло Сорока у Мордовії на 34 році ув’язнення. 21 вересня 1992 року його прах було перепоховано з Мордовії в Україну наЛичаківському цвинтарі у Львові, на полі № 67].
З 60-ти прожитих літ був ув’язнений 34 роки.
