Шухевич стверджував: "Мудрого - не одурити"... Добре, що серед чекістів, які йому зустрічалися дорогою в Одесу і назад, особливо мудрих не траплялося...
У столичній книгарні “Є” пройшла презентація 18-го тому “Літопису УПА” — “Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-східної та Південної України”.
Олександр Пагіря, один із упорядників тому, відзначив особливу роль виходу саме цієї книги: “Попередні серії “Літопису УПА” акцентувались суто на західноукраїнському регіоні, однак великий ареал центральних, східних та південних областей не був охоплений документально. Тому ми з Володимиром Іванченком, працюючи тоді ще в ГДА СБУ, розробляли проект, реалізацією якого став цей 19 том. Книжка вийшла достатньо товста. У цьому томі зібрано виключно документи українського підпілля – 135 документів, раніше не публікованих. Вони охоплюють діяльність підпілля із 1942 до 1952 року, коли після ліквідації керівника Подільського краєвого проводу Уласа Бея припинилася організована боротьба. Однак остання боївка, яка за документами ГДА СБУ діяла, уявіть собі!, до липня 1955. Тобто це вже був період, коли навіть на території Західної України були дуже незначні спалахи цієї боротьби. Остання боївка під керівництвом Володимира Кудри була ліквідована уже органами КДБ. Що цікаво, на ліквідацію цієї боївки, яка складала від 4 до 1 людини в різні періоди, було мобілізовано десятки тисяч внутрішніх військ. Була співпраця на рівні обласних управлінь каральних органів, були створені чекістські групи між Київською, Житомирською та Вінницькою областями, які шукали цього Кудру. Власне, із його ліквідацією у 1955 році і припинилась ця боротьба”.
Дослідник зазначив: “Нам вдалося виявити, що підпільною боротьбою в період війни і повоєнний період була охоплена уся територія України: тобто в усіх областях України у більшій чи меншій мірі зафіксовані вияви цієї боротьби. Це значною мірою підтверджують документи радянських органів влади, які, на жаль, не увійшли до цього тому. Зокрема, за статистичними даним МГБ на цій території – за Збручем – були ліквідовані 1700 підпільників, 2 краєві, 32 окружні, і близько 50 районних проводів ОУН”.
Багато дослідників кажуть, що в Радянському Союзі був культ паперу. На прикладі органів безпеки видно, як продукувалась уся звітна документація про діяльність підпілля. Уявіть собі, що за підсумками обстеження фондів архіву СБУ можна сказати, що культ паперу існував і у підпіллі у поданні звітів та описі усього, що відбувалося.
Володимир Іванченко, один із упорядників тому, розповів про те, що саме його вразило в процесі роботи: “У нашій свідомості існує міф, що визвольний рух зосереджувався в основному на території Західної України. Наша робота показала, що це не так. Наступне – до цього вважалося, що студентські гуртки, інші структури, ідейно наближені до ОУН, виникали за посередництвом членів ОУН та похідних груп. Насправді студентські гуртки у Києві створювалися без зв’язку з ОУН, хоча потім і шукали цього зв’язку самостійно”.
Важливим додатком до опублікованих документів тому є велика колекція фотографій, які публікуються вперше. Цікавою знахідкою є публікація фото Галини Дідик у купальнику на пляжі, і підпис російською “Привет с черного моря. Одесса. 1949″.
Володимир Іванченко наголошує: “Цікаве воно ось чому – у одному з фільмів про УПА показано сюжет, як Роман Шухевич та його зв’язкова Галина Дідик влітку 1949 року відпочили у відомчому чекістському санаторії під Одесою, у оточенні працівників МДБ, маючи фіктивні документи офіцера МДБ та його дружини. Ця історія вважалася вигадкою через її неймовірність, оскільки фото Шухевича було в чекістів і його шукала вся система безпеки СРСР. Але опублікована фотографія доводить, що ця історія правдива”.
http://gazeta.ua/
Від “Козацького краю”: обох учасників таємної поїздки до Чорного моря вже немає серед живих. 5 березня 1950 року, застреливши в останньому своєму бою майора МГБ, геройськи поліг командувач УПА Роман Шухевич. Його зв’язкова Галина Дідик у млмент тієї ж облави спробувала отруїтися, проте їй не дали померти і відправили до радянських концлагерів на довгі роки. Після звільнення останні роки життя провела під наглядом КГБ у містечку Христинівка на Черкащині. Її листівка 1946 року, випірнувши з минулого, послужила добрій справі підтвердження сторінок історії УПА…
