У селі Зеленьків, що в Тальнівському районі Черкаської області, відмовились присвоїти одній з вулиць ім’я односельця – генерал-полковника Армії УНР Олександра Загродського.
У 2012 році благодійна ініціатива «Героїка» звернулася до Зеленьківської сільської ради з пропозицією перейменувати одну з вулиць села, що носить радянську назву, на честь командира 2-ї Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки О. Загродського. Того ж 2012-го року сільська рада повідомила, що дане питання буде розглянуте на Конференції мешканців села через рік – себто у 2013 році.
Як і було заплановано, конференція відбулась 20 березня 2013 року. Представників «Героїки» запросили бути присутніми під час розгляду внесеного ними ж клопотання. Час призначили відповідний, щоб гостям з Києва було «зручно дістатися» до черкаського села – на 9:00 ранку. Позаяк приїхати з Києва до Зеленьківа на призначену годину просто неможливо – «Героїка» звернулась до тальнівського історика (нашого приятеля та прихильника) пана Олега Шатайла, який радо відгукнувся і погодився представляти інтереси благодійної ініціативи на Конференції села.
Звісно, що поява фахового історика не дала можливості тихо оминути питання перейменування вулиці. Довелось обговорювати. Сільська голова пані Валентина Деркач озброївшись старим ідеологічним штампом «та воно таке дороге, та нащо воно треба» заходилась відмовляти селян від пропозиції «Героїки». Зеленьківцям почали розповідати старі байки, що перейменування тягне за собою страшні видатки та заміну паспортів в короткі строки. Селяни, щойно почули, що перейменування – то витрати і біганина з документами, одразу ж відхили пропозицію.
На сільській раді рідного генералового села - такий же синьо-жовтий прапор, як той, під яким він воював...
Аби не виглядати в очах сільської громади печерними українофобами, сільська рада запропонувала «компроміс». Мовляв, замість перейменування вулиці побудуємо в селі пам’ятник. Однак не самому лише генерал-полковнику, але і його братові – знаному мовознавцеві, щоб не було «надто націоналістично». Тож, за рішенням Конференції села, ухвалено, що в Зеленькові побудують пам’ятник Олександру та Андрієві Загродським. За які кошти – цього сільська рада не уточнює.
Історична довідка
Загродський Олександр Олександрович (10.04.1889-04.08.1968) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).
Походив з родини священика с. Зеленки Уманського повіту Київської губернії. Закінчив 3 класи Київської духовної семінарії. 20.11.1912 р. був покликаний до армії та зарахований солдатом до 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). З 30.06.1913 р. — молодший унтер-офіцер. З 28.03.1914 р. — старший унтер-офіцер. 18.06.1914 р. витримав іспит на звання прапорщика (отримав 22.08.1914 р.). Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю за нічний бій з 24 на 25.11.1914 р. Мав кілька поранень: кульове навиліт у верхню частину живота у бою біля Рогатина (17.08.1914 р.), у бою біля с. Сюсферд (25.11.1914) та біля с. Чебахаза (22.03.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З листопада 1917 р. — командир Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир 1-го Запорізького куреня військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир 1-го Запорізького полку Армії УНР, розгорнутого з куреня після повернення до Києва. Під час правління П. Скоропадського, не зважаючи на звання штабс-капітана, залишився на посаді командира полку. 21.10.1918 р. був підвищений до рангу капітана з перейменуванням у сотника. 3 16.11.1918 р., після протигетьманського повстання на Харківщині — командир Запорізької дивізії військ Директорії. З 19.12.1918 р. — за сумісництвом командувач українських військ на Харківщині. З 28.02.1919 р. — за сумісництвом помічник командувача Східного фронту Дієвої армії УНР. 21.03.1919 р. був членом т. зв. революційної ради у Вапнярці. З травня 1919 р. — начальник 6-ї Запорізької дивізії. З 10.06.1919 р. — помічник начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. 01–10.09.1919 р. — в. о. командувача Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 10.09.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — начальник Збірної Волинської дивізії. У лютому — квітні 1920 р. захворів на тиф, лікувався у рідному селі (т. в. о. начальника дивізії у цей час був генерал Н. Никонів). З 15.05.1920 р. — начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.
З 1923 р. — на еміграції у Польщі, жив у Калішу. З 1944 р. — в Австрії. З 1950 р. — у США (Нью-Йорк). Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.
www.geroika.org.ua
