Історик Володимир В’ятрович вважає, що рішення адмінсуду щодо воїнів УПА має припинити політичні провокації. Днями Вищий адміністративний суд остаточно визнав воїнів ОУН-УПА борцями за незалежність. Судова тяганина довкола цього питання розпочалася 2010 р., після виходу указу чинного на той час президента Віктор Ющенка щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ ст. Голова Прогресивної соціалістичної партії Наталя Вітренко оскаржила відповідне розпорядження президента у судовому порядку. Останньою щаблиною після визнання законності указу Ющенка Київським апеляційним адміністративним та Окружним адміністративним судами став Вищий адмінсуд. За словами заступника лідера ПСП Володимира Марченка, 4 лютого Вітренко отримала повідомлення про рішення ВАСУ відхилити її касацію у справі й, таким чином, остаточно визнати законність указу президента Віктора Ющенка.
Серед поданого в Указі переліку активістів та борців за незалежну державу були й особи-члени формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, гетьманату Павла Скоропадського, Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій організацій та рухів, які працювали на утвердження української держави.
Про стан історичної свідомості українців та перспективи подальшого вкорінення значення визвольного руху ХХ ст. спілкуємося з істориком Володимиром В’ЯТРОВИЧЕМ.
- Пане Володимире, враховуючи «незалежність» українських судів і ставлення нинішньої влади до воїнів ОУН-УПА, про що свідчить ухвалення такого рішення?
- Насправді, ми не сподівалися на такий проблиск правосуддя. Але Вищий адмінсуд виніс справедливе рішення, яке має припинити політичні провокації, до яких вдавалися персони, на кшталт Вітренко, й упередити використання питань історичного характеру для розколу українців.
- Водночас існує певна суперечність: ухваленню цього рішення передувало виключення із програми підготовки до ЗНО таких постатей як Степан Бандера та Роман Шухевич.
- Судове рішення щодо визнання ОУН-УПА борцями за незалежність не є якимось переворотом у оцінці теперішньої влади ролі й значення українського визвольного руху, зокрема діяльності Української повстанської армії. Влада продовжуватиме свою політику наближення української історії до історії УРСР. Утім, є сподівання, що є люди, і у системі правосуддя, які пам’ятають про свій обов’язок і схвалюють справедливі рішення.
- Чи можливе за нинішніх умов повернення звань Героїв України Бандері та Шухевичу?
- Я не впевнений у цьому. Загалом, рішення щодо Бандери й Шухевича показали відсутність правосуддя як такого в Україні. Так, наприклад, той самий Донецький суд, який за першим разом відхилив прохання про позбавлення Шухевича звання Героя, через кілька років задовольнив подібний позов. Це – наруга над будь-яким правосуддям. Послідовна зміна ставлення до українського минулого, УПА, повернення справжнім героям їх звань можливе тільки після зміни політичної ситуації в Україні.
- Якої лінії формування політики пам’яті дотримується зараз українська держава?
- Жодної української лінії формування політики пам’яті не існує. В Україні реалізується російський сценарій політики пам’яті, суть якого полягає у поверненні радянської моделі історичної пам’яті. Інструментом для втілення цього задуму слугує наше Міністерство освіти на чолі з Дмитром Табачником.
- До речі, в указі Ющенка наведено широкий перелік активістів та борців минулого століття, які відстоювали ідею незалежності. Однак на офіційному рівні щодо ХХ ст. у нас все ще панує совковий культ Великої Вітчизняної війни. Чому ми не вшановуємо українських героїв?
- Справді, указ стосується учасників українського визвольного руху ХХ ст. і це дуже правильно, що йдеться не тільки про вояків УПА. Формацій, котрі боролися за незалежність України чимало, тож такий підхід відповідає історичній істині.
Що ж до культу Великої вітчизняної, він є невід’ємним елементом радянської моделі пам’яті, яка домінує в Росії і насаджується зараз в Україні. Звісно, ми повинні пам’ятати про Другу світову війну, але саме як про світову війну, а не Велику вітчизняну, що є радянським міфом, який намагаються відродити зараз. Якщо ми будемо говорити про Другу світову війну у правдивому світлі, стане зрозумілим, хто боровся за незалежність і хто заслуговує пошани.
- Продовження радянської лінії історичної пам’яті – це небажання реформувати систему чи усвідомлена політика?
- На жаль, це не просто інерція. Це свідома політика, яка реалізовується на державному рівні чи то Міністерством освіти, чи то чинним Інститутом національної пам’яті. Варто пригадати, що той же міф про Велику вітчизняну війну поступово починав відмирати у суспільній свідомості, цей термін навіть виключили з підручників історії. Однак, стараннями чинної влади його повернули і на державному рівні знову артикулюють важливість святкування Дня Перемоги 9 травня.
Безумовно, усе це відбувається в інтересах Росії та проросійської влади в Україні, тобто тих сил, які вважають Радянський Союз гідною моделлю для наслідування.
Ганна ЧЕРЕВКО, «День»
