У квітні 1825 року в Чижівці (нині – Звенигородського району) на Черкащині у небагатій, але шляхетній і освіченій польській родині з’явився на світ хлопчик, якого назвали давньогрецьким іменем Ісидор («той, що володіє даром богині Ісиди»). Пізніше Ісидор Коперницький не раз доведе, що батьки з іменем вгадали – як і єгипетська Ісида в міфах, так і цей український поляк не уникатиме в житті ані зговорів проти правителів, ані відчайдушних повстань. Та й лікарські здібності матиме такі, що йому позаздрили б не тільки давньогрецькі жерці, а й чимало сучасних нам медиків…
Ісидор Коперницький
1844 року він став студентом медичного факультету Київського університету Святого Володимира. При цьому студент-медик, вважаючи, що потрібно лікувати не тільки тіло, а й розум народів, поневолених російськими імперцями, не цурався й політики – під час навчання вступив до «польської антиурядової конспірації», мріяв про визволення Польщі та України з-під гніту російського царя, якого відверто зневажав. Цих поглядів дотримувався і після закінчення навчання – працюючи військовим лікарем. Але коли розпочалася так звана Кримська війна – без жодних вагань вирушив на фронт – не заради шкурних інтересів московського царя, а заради порятунку життя поранених солдатів.
Козаки-пластуни, які відзначилися під час оборони Севастополя. Зверніть увагу на імена та прізвища, практично всі - українські...
У вересні 1855 року розбиті й деморалізовані російські полки відступали перед англо-французько-турецьким військом, спаливши наостанок покинутий Севастополь і затопивши флот. Назавжди у світовій історії залишилися імена справжніх героїв оборони Севастополя. І якщо загальновизнаними символами воїнської звитяги у цих боях стали українці – матроси Петро Кішка і Гнат Шевченко, то символом лікарського подвигу в боях за Севастополь був поляк з Черкащини Ісидор Коперницький, який урятував життя сотням поранених. Після трьох років війни він повернувся в Україну в чині штабс-лікаря, з орденами Святої Анни і Святого Станіслава, бронзовою і срібною медалями на Георгіївській стрічці і славою того, хто здатний «повернути з того світу».
Став прозектором анатомії у рідному університеті Святого Володимира і ще більш затятим, аніж до війни, поборником того, що московитів час гнати з окупованої ними української і польської землі. Що цікаво – у жандармерії з доносів знали про «антіправітєльствєнниє настроєнія» Коперницького, але його рятували статус Героя Севатополя і особисте покровительство світила медицини – Миколи Пирогова. Той, до речі, хоч і був етнічним росіянином, але за друзів мав дуже багато поляків та українців і прославився тим, що їздив до Італії рятувати життя тяжко пораненого ватажка повстанців Джузеппе Гарібальді – наплювавши при цьому на обурення австрійського імператора і московського царя…
Тим часом Коперницький став фактично «батьком» польської краніології – науки, що займається вивченням будови черепа. Порівнюючи черепи слов’ян, стверджував, що найбільше чисто слов’янських рис зберегли українці, а найменше – росіяни. Радів, що у цьому питанні його підтримав колега-краніолог з російського Петербурга – Карл Бер.
Навесні 1863 року беззастережно підтримав збройне Польське повстання проти Москви – спочатку як організатор і керівник медпунктів для допомоги пораненим повстанцям, а потім – і як комісар Революційного уряду у Львові та командир чи не найзатятішого повстанського загону Правобережної України. Цей загін був розбитий останнім у боях на Галичині – у жовтні 1863-го, а Коперницького росіяни захопили в полон.
Частина польських повстанців 1863 року була озброєна "бойовими" косами - на взірець того, як раніше воювали українці. Такі загони називали "косин'єри" (kosynierzy)
Він зміг втекти з-під арешту і перейти кордон. Багато подорожував Європою. Працював лікарем спочатку в Сербії, а потім – у Румунії, де при Бухарестському університеті створив анатомічний музей, отримавши за це румунський орден Bene Merenti. Виступав із доповіддю на Міжнародному антропологічному конгресі у французькому Парижі. Зрештою, осів у польському Кракові, де став професором у Ягеллонському університеті. Захоплювався українською Галичиною, переписувався з Іваном Франком, який назвав Коперницького «першим системним дослідником українців Карпат».
Помер Ісидор Коперницький 1891 року в Кракові, заразившись туберкульозом від свого друга, етнографа і фольклориста Оскара Кольберга – до останнього доглядав його, хоча і знав про те, що туберкульоз в той час був майже невиліковним. Останні хвилини життя використав для публікації етнографічних досліджень і роботи лікаря, який рятував інших…
Андрій КРАВЕЦЬ
