Повторний (після 2017 року) похід «Козацького краю» у славетні гори Афону з його тисячолітньою історією ченців, монастирі яких перетворили цю місцину на фортецю православної віри, став продовженням акцій, присвячених вивченню і популяризації української історії та православної віри.
Раніше журналісти «Козаького краю» вже здійснювали похід «Вогонь Волі» на Соловецькі острови у Білому морі Росії, де в застінках монастиря втратив життя, але не дух останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський, підло ув’язений московським царатом. Свого часу експедиції наших журналістів пролягли і дорогами окупованого Росією Придністров’я – до фортеці у Бендерах, де гетьманом Пилипом Орликом писалася перша українська Конституція, і німецькими дорогами між Мюнхеном, Новим Ульмом і Аугсбургом, де трагічно обірвався життєвий шлях співця Холодного Яру, повстанського старшини Юрія Горліс-Горського…
Мета наших «марш-кидків у історію» – перемоги в інформаційній війні. Причому, ворог у цій війні є не лише зовнішній – той, що прагне знищити українську державність, запускає брехливі чутки, намагається сіяти в українцях зневіру – така війна прямо підтримує збройну агресію проти України. Проте є ще й внутрішній ворог – байдужість. Хто звик говорити, що йому байдуже, яка влада, які кордони у його держави, чи вільна українська Церква і чи існувати тій державі взагалі – той не менший ворог ні сам собі, ні оточуючим…
Нас часто можна бачити в багатьох містах і селах України та у її «гарячих точках». Своїми публікаціями, історичними розвідками і репортажами про сучасну боротьбу українців за Волю ми сподіваємося постійно підживлювати вогонь, що завжди віє з Холодного Яру – той, що в усі часи змушував українців ставати сильнішими морально…
Підйом на Святу Гору Афону – не завжди безпечний, на її кам’янистих стежках всяке трапляється… Цього разу довелося на собі випробувати, що значить опинитися з розпанаханим до крові пальцем руки на середині підйому в гори – у скиті, де лікувати взявся російськомовний чернець з Молдови. Коли він перев’язував пальця, я раптом побачив на стіні ікону із зображенням Луки Кримського, який був ченцем і хірургом водночас. Згадав, що батьки його на початку ХХ століття жили в Черкасах – і знайшлося, про що поговорити з ченцем із Молдови…
А нам є що згадувати… І те що Анатолій Мелес, якого після перебування (1749 р) у Павло-Георгіївському монастирі Афону Константинопольський патріарх висвятив у єпископи Запорозької Січі, був родом з Орловця Городищенського району Черкащини. До речі, коли московити звинуватили Мелеса у спробі «відторгнення Січі від Москви», то винуватили і в тому, що він був у холодноярському Мотриному монастирі, який тоді був на території, підвладній Польщі…
І Яків Блоницький, відомий філософ, філолог і теолог, який був родом із Золотоніщини, у монастирі Зограф на Афоні провів десять років: з 1751 по 1761 рік…
Взагалі, навіть на самому Афоні мало що знають про те, що біля витоків багатьох його монастирів, які вважаються «руськими», стояли вихідці з українських земель.Та й в Україні далеко не всі пам’ятають, що творець монастирів і скитів на Афоні Паїсій Величковський не просто був з України, а й свій перший чернечий постриг прийняв у чигиринській Медведівці – у Миколаївському монастирі, який функціонував аж до 1929 року, коли його знищили більшовики. Тепер же колишній чернець з Чигиринщини – Святий, шанований в Україні, Молдові,Греції та Румунії. Українським паломникам, що бувають на Афоні – раджу вклонитися святим іконам і мощам у монастирі Пантократор, Іллінський скит якого заснував саме Паїсій Величковський. До речі, знаково те, що свого часу прославлений в Афоні (він був тут 12 років – з 1746 по 1758 рік), Паїсій Величковський пророчо передбачив канонізацію останнього кошового Запорозької Січі Калнишевського, який всіляко допомагав монастирям Афону. Приємно, що мені з родиною і друзями довелося долучитися до будівництва церкви, що постала у Холодному Яру на Чигиринщині на честь Петра Багатостраждального (Калнишевського) – до кенотафа Калнишевського біля церкви його імені я привіз землю з вершини священної гори Афон.
Насправді, Афон значно ближче, аніж багато хто думає – він має бути в душі у кожного православного…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора у газеті “Козацький край”, №6 (108)
