Фото, на якому лжецар Жмурчук "вставлений" у мундир британського короля Георга V, двоюрідного брата російського царя
Жовтневої ночі 1928 року практично всі чекісти Уманського відділу ГПУ були задіяні на штурм хати на Михайлівському хуторі, де, як повідомляли «стукачі», переховувався… син розстріляного царя Миколи Другого. Хоча родина царя була знищена разом з малими дітьми ще 10 років тому, чекісти вже нічому не дивувалися, бо Умань і її околиці не вписувалися у жодні «общєсоюзниє сводкі» – так само кількома роками раніше повідомлялося, що «окончатєльно ліквідіровано пєтлюровскоє подпольє», а уманський отаман Петро Дерещук (вчитель за освітою) ще тільки влітку того ж ’28-го року був відправлений по етапу до концтабору на Соловецькі острови…
Бій проти «царевича» і його друзів тривав до самого ранку. Коли ж їх затримали, то на зрешеченому кулями обійсті Івана Закревського у ході обшуку у потаємному сховищі, обладнаному в криниці, виявили зброю, медикаменти, харчі і списки «царевих слуг» з числа місцевих селян. А ще чекісти вилучили…карету й корону. І це – у 1928 році, на хуторі під Уманню!
Арештована «царська особа» виявилася… міщанином Микитою Жмурчуком, родом з-під Бердичева. Персонаж, який цілком міг бути прототипом Остапа Бендера для одеських письменників Ільфа й Петрова, банально скористався тугою селян за «царьом-батюшкой». Жмурчук не мав жодних дворян у роду, але лицем був схожий як на загиблого царя Миколу ІІ, так і на його двоюрідного брата – британського короля Георга V. Саме мундир останнього з поштової листівки і «приробив» до бородатого обличчя Микити фотограф з Білої Церкви, який потім жахатиметься у ЧК того, що наробив і казатиме, що не знав, що селянин, який попросив «фото у гарному мундирі», замишляє щось кримінальне…
З цим фото Жмурчук розпочав свій «царський бізнес»: називав себе спочатку взагалі чудом урятованим царем Миколою Другим, потім його братом Михайлом, а потім – нібито незаконнонародженим сином царя, теж Михайлом. Промишляв спочатку на Катеринославщині –з селян, яким достоту як Бендер, розповідав, що скоро війна і «заграніца нам поможет», збирав гроші й дорогоцінності. Хоча від наївних «куркулів», яким обіцялися міністерські посади після «повернення монархії», мав здані ним на «общєє дєло» золото й срібло, та корону в майстерні церковної утварі в Києві замовив зробити за 200 рублів з бронзи. Так було економніше, а селянам бронза тієї «царської корони» блищала не згірш від золота…
В Умань перебрався «в усій красі» – у комплекті з «короною» вже мав шиту десь у коморі «мантію» і куплені на базарі справжні ордени. На Уманщині його приютили сектанти – так звані «мальованці», послідовники течії в штундо-баптизмі, заснованої Кіндратом Мальованим з Таращі. Згідно його вчення, «богообраним» завжди було місце саме серед «мальованців»…
Уманські чекісти чи то не зрозуміли справжніх мотивів «принца Жмурчука», чи то їм просто потрібен був «показник» по «контрреволюційних заговорах». На суді самозванця разом з його посібниками, в числі яких була і «цариця Ольга», як він називав селянку Зіновію Сухарєву, звинуватили у підготовці збройного повстання. У цій справі братів Івана та Василя Закревських, Олександра Копка та самого Микиту Жмурчука засудили до розстрілу. Микита міг би змикитити і вчасно зникути з «пожертвами» десь у південному напрямку, але ж Умань – не Ріо-де-Жанейро. В Умані у нього були карета, корона, селяни-вассали і «цариця Ольга», а що в тому Ріо?..
В усі часи московські правителі більше навіть, аніж зовнішнього ворога, боялися власного народу – тому черговий господар трону завжди мав двійників, схожих на нього як дві краплі води. Тому і сучасний господар Кремля має всі шанси, щоб хтось від його імені збирав собі на «карету». До речі, у 1942 році, в окупованому німцями Бердичеві, земляки Микити Жмурчука прийшли до «нової влади» з проханням встановити, чи справді їхнього «царя» більшовики розстріляли. Німці виявилися прагматичними хлопцями – розбиратися відмовилися…
Олександр БРАВАДА
