Сучасна Золотоноша славиться сценічними талантами і коли хтось акцентує увагу скажімо на місцевому електромонтері, який став «зіркою» комедійних виступів команд КВН, то варто згадати, як точно так само, в умовах аматорського колективу людей, закоханих у сцену, розпочинала колись у Золотоноші сценічну діяльність легендарна Наталія Ужвій…
У Золотоношу з рідної Волині родина Ужвій потрапила 1916 року як біженці – вони втікали від боїв Першої світової, якими була охоплена вся Західна Україна. Спочатку Наталія Ужвій просто вчителювала, а потім разом з ще двома молодими подругами-вчительками прийшла проситися до аматорського театру. «Кастинг» розпочався зі співбесіди з постановником спектаклів Володимир Войною, основним місцем роботи якого було… товариство боротьби за тверезість. У справах театральних його «заступниками» були золотоніський ветлікар Крутиков, агроном Падалка і майстер на всі руки Африкан Балавенський…
Перший виступ Ужвій на сцені – у малесенькій, абсолютно не значимій ролі квартирантки в спектаклі Габріели Запольської, а вже наступна роль – Софії, у абсолютно серйозному спектаклі «Безталанна»… На сцені у Золотоноші Ужвій виступала у найтяжчі для України часи початку ХХ століття, часи Української революції і Визвольної боротьби – виступала тут майже 6 років, зігравши ролі у більш як 60 виставах. До Києва перебралася лише в грудні 1921-го – як сама згадувала, приїхала в «теплушці» залізничного потяга до вже давно збільшовиченого Києва з рекомендацією в кишені від Золотоніського повітового відділу освіти – за підписом Івана Мойсі родом з Мойсинців нині Чорнобаївського району Черкащини – того самого, який прославився як автор фундаментального кількатомного романа про Козаччину «Богдан Хмельницький», написавши його під псевдонімом Іван Ле…
Хоча у неопалюваному фойє київського Театру російської драми, де засідала приймальна комісія пролетарських «інструкторсько-режисерських курсів» було дуже зимно, бо приміщення не опалювалося, та декому в комісії стало спекотно, коли новоприбула в столицю більшовицької УРСР акторка із Золотоноші вирішила за найкраще прочитати перед комісією… уривок з твору Володимира Винниченка, члена «петлюрівської» Центральної Ради.
Втім, зарахування пройшло успішно і подальша кар’єра Ужвій, розпочата на сцені у Золотоноші, тривала блискуче – більше 200 ролей у кращих спектаклях кращих театрів країни, 20 ролей у кіно – і це в часи, коли кінематограф практично лише «ставав на ноги»!
Цікава деталь: перша роль Ужвій в кіно – у пропагандистському радянському фільмі «П.К.П.» («Пилсудский купил Петлюру»), де вона зіграла роль «шпигунки Дефензиви» (польської розвідки) Галини Домбровської. А справжня Галина Домбровська була родом із Соболівки – нині Шполянського району Черкащини. І в польському таборі для репатріантів з України дійсно була, от тільки займалася там не вербуванням шпигунів, як у фільмі, а написанням книг, бо була письменницею (псевдонім – Галина Журба). Разом з Наталією Ужвій у фільмі «П.К.П.» зіграв внучатий племінник Тараса Шевченка, колишній генерал Армії УНР Юрко Тютюнник родом з Будища на Звенигородщині – причому грав самого себе, як «поплічника Петлюри». Самого себе починав грати у цьому фільмі і більшовицький комбриг Григорій Котовський, який на той час проходив військову службу в Умані на Черкащині. Але роль до кінця не зіграв, – замінили актором-дублером, бо сам Котовський був убитий своїм другом за загадкових обставин під час відпочинку на морі в Одесі…
Пізніше акторська доля не раз нагадуватиме Ужвій про Черкащину: вона гратиме в кіно то роль Марини, сестри козацького отамана Тараса Трясила, який проголосив початок повстання проти шляхти в Каневі, а помер, за переказами, в Корсуні, то роль Ярини, сестри Тараса Шевченка, а під час кінозйомок знову буде на берегах Дніпра – під Каневом…
Вершиною творчого злету Наталії Ужвій стала головна роль українки-партизанки у фільмі «Райдуга» 1944 року – за неї вона отримала звання Народної артистки і міжнародне визнання. Популярна в ЗМІ версія про те, що за цю роль американці нагородили її «Оскаром» – насправді лише красива байка. Але картина була відзначена Головним призом асоціації кінокритиків США, Вищою премією газети «Daily News» – «За кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року» та призом Національної ради кінооглядачів США…
Олександр БРАВАДА
