Уявіть себе за Різдвяним столом разом з бійцями УПА…
Десятки років тому до Віфлеємської зорі, яка сповіщала про народження Спасителя, здіймали погляди з надією на краще майбутнє України десятки тисяч повстанців УПА…
І кров заграла боєм молода –
– Христос родився! – в борах загриміло.
– До сіл з мечем летіла коляда –
– І Правді гімн співала зброя сміла.
Ось так повстанський Святвечір згадував боєць, ідеолог, публіцист, пропагандист, редактор повстанських газет УПА Михайло Дяченко, більш відомий під псевдо Марко Боєслав.
То як святкували народження Христа повстанці?
Вони не зраджували народних традицій і завжди намагалися їх дотримуватися. Попри практично постійні військові сутички у Карпатах, Провід ОУН прагнув, аби вояки УПА могли відчути радість релігійних свят. Ні, нікого не відпускали у «звільнення», але за святковим столом упівці таки сиділи.
Напередодні Різдва повстанці домовлялися із ґаздами обійсть, щоб ті приготували кутю і прийняли до себе на вечерю декількох вояків. Поки одні вечеряли, інші стояли в охороні навколо хат. Потім мінялися – так кожен мав змогу заколядувати «Бог Предвічний народився…». Саме ця колядка була найулюбленішою у повстанців.
Вечеря для Проводу
Стефанія Костюк (псевдо «Марта»), зв’язкова-розвідниця УПА, добре пам’ятає один із Святвечорів під час війни: «Я отримала завдання від друга Роберта (псевдо Ярослава Мельника) зготувати вечерю в гуцульському селі. Навколо були енкаведисти, а у Космачі був такий собі «острівок підпілля».
За її словами, Святвечір у Космачі мали відзначати кілька сотень упівців і Провід ОУН. Вечерю для партизанів готували тамтешні мешканці у своїх домівках. А от для того, щоб приготувати вечерю для керівництва, був спеціальний кухар: «Він навчався десь за кордоном, тож не знав, які страви треба готувати. Казав, щоб ми робили салат «Вінегрет», а ми з сільськими дівчатами сміялися з нього», – розповідає пані Стефанія.
Вона пригадує, що у переддень Різдва до комори господарів привезли ящик коньяку.Розповідає, що в куті кімнати стояв великий дідух і ялинка. Дерево тамтешні дівчата прикрасили витинанками з паперу, горіхами й печивом. А на столі, під скатертиною, лежала розстелена вівсяна солома.
Гостей також було чимало: окрім Роберта з дружиною, із своєю дамою прийшов також крайовий референт Служби безпеки Карпатського краю Митар (Володимир Лівий). Усі решта були поодинці, проте весь вечір компанія розповідала життєві історії, згадувала рідних та колядувала.
«Ми приготували 12 страв, посідали за стіл і чуємо – селом розлилися колядки. То був неймовірно гарний Святвечір, ми просиділи усю ніч і вже раненько пішли до церкви», – каже Стефанія Костюк.
Коляда поміж гір
Вечеряв у сільських хатах напередодні народження Христа і 93-річний полковник УПА Мирослав Симчич (псевдо Кривоніс) із Коломиї. Він пригадує, що Святвечір у 1945 році разом з куренем відзначали у Білоберізці (Верховинський район). Село розліглось уздовж невисокого берега річки Черемош, хати розкидані по довколишніх горбах.
«Саме в одній із таких віддалених хат ми й зібралися для святкування, – розповідає Мирослав Симчич. – Поки командири та стрільці вечеряли, озброєні стійкові пильно охороняли село. Вони часто змінювалися, тому всі стрільці мали змогу посмакувати святвечірніми стравами і насолодитись, бодай коротко, домашнім затишком… Селяни приймали нас чим хто міг, ділилися останнім… Зійшлося багато людей, ми там гарно відсвяткували, а відтак ще розійшлися по околицях Білоберізки й колядували групами. У такий спосіб Різдвяні свята 45-го ми провели за святковими столами і з колядою. Цілу ніч по горах лунали повстанські колядки».
Майор УПА Степан Стебельський (на фото) згадував, що навіть в бункері у Свят-вечір повстанці виставляли на стіл 12 страв…
Майор УПА Степан Стебельський у своїх спогадах детально описав святкування Різдва у повстанській криївці. Перед Святою вечерею командир виходив із бункера і готував сіно та дідуха, якого упівці заздалегідь приносили з села.
«Входячи до бункеру, я привітав усіх вісткою: «Христос Раждається!», а всі відповіли: «Славіте Його»! Лиця стрільців не були сумні, але сльози текли по них. Вони були поважні, святочні і грізні. Стаємо в лаву, відмовляємо молитви, співаємо коляду «Бог Предвічний». Після коляди моїм обов’язком було сказати декілька слів», – пригадував Стебельський і перелічував 12 святкових страв: «борщ з ушками, кутя, вареники з капустою, каша з грушками, гриби, капуста, вареники з картоплею, голубці, квасоля з сливками, колочений горох, пампушки і суш».
При вечері повстанці колядували, час від часу розбавляючи співи історіями з життя. А якщо у бункері був музика – то усі його із захопленням слухали та підспівували.
Христос Рождається!
У середині 1940-х повстанці поширювали віддруковані на машинці листівки з привітаннями. У тих посланнях вони називали Сталіна Іродом та бажали українському народу вистояти під навалою окупації.
«А коли замиготить сяєво різдвяної свічі, на столі появиться кутя і сядуть до святої Вечері, то при родинному столі забракне Тих, хто склали свої буйні голови на полі слави в боротьбі з жорстоким окупантом. І в цей Свят-Вечір не один батько не дочислить при столі свойого сина, не одна мати відійде від стола, закриваючи очі…», – читаємо в одному з привітань.
Проте листівки були не лише друковані, а й мальовані вручну. Історик Руслан Забілий відзначає, що в умовах визвольної боротьби Різдвяні вітання були тим засобом, що «у бойові будні повстанців вносили незбагненну Різдвяну містерію».
На тих листівках зображувались не лише традиційні елементи свята, а й національно-визвольні символи: повстанці, які прийшли колядувати у село; символічна Свята вечеря у військовому наметі; сяяння звізди – не радянської п’ятикутної, а справжньої, Вифлеємської.
Повстанські колядки вже мало хто пам’ятає. Проте на Городенківщині й досі на мотив «Нова радість стала» колядують по-повстанськи: «Уставай вже, брате!»
Микола ГУРАК
Післямова: як склалися долі авторів цих спогадів?
Ще за життя нагороджений Срібним Хрестом Заслуги, Михайло Дяченко («Марко Боєслав») оточений чекістами у підземному бункері, прийняв останній бій і загинув разом з шістьма іншими повстанцями у лютому 1952 року.
До прижиттєво виданих в Україні і за кордоном збірок віршів поета додалися збірки, опубліковані 1960 року в Італії та 2011 року в Україні.
Після розвалу СРСР вдалося знайти місце поховання «Боєслава» і його побратимів: урочисте перепоховання проведено 1992 року. У перші дні січня нового, 2010 року під час розкопок знайдено схованку з архівом Марка Боєслава. Серед документів, більшість з яких виявилися зашифрованими, виявлено «Збірник ідеологічно-вишкільних матеріалів» з власноручними виправленнями та коментарями Михайла Дяченка.
Ольга Чемерис («Дніпрова») з Черкас працювала у референтурі пропаганди – цілком можливо, що вона була причетна й до виготовлення Різдвяних листівок УПА…
Кохану дівчину Дяченка, черкащанку Ольгу Чемерис, арештували у новорічний вечір 31 грудня 1949 року. У вересні 1950 року її розстріляли у застінки Станіславської тюрми… Оскільки Ольга було родом з Черкас, в УПА мала псевдо «Дніпрова». Вдивіться у Різдвяні листівки УПА, які збереглися до наших часів – можливо, до їх створення причетна і наша землячка «Дніпрова», яка була в УПА розвідницею, а також працювала у референтурі пропаганди…
Сотенний УПА Мирослав Симчич («Кривоніс») у грудні 1948 року до останнього відстрілювався у оточеній і підпаленій чекістами хаті-криївці. Від чадного диму втратив свідомість і Різдво 1949-го зустрів вже в карцері. У застінках радянських катівень нескорений повстанець провів 36 з половиною років… Народжений 5 січня 1923 року, легендарний сотенний живе й досі у рідному Космачі і слугує прикладом незламності для сучасних патріотів.
Дожила до наших днів і розвідниця Стефанія Костюк («Марта»). Поранена вибухом гранати, вона майже рік провела у лікарнях, а потім була засуджена до 20 років таборів, причому на суді перебила звинувачувальну промову прокурора, «поправивши» його слова: «Не УПА бандити, а ваші більшовики!» Після неволі й таборів Сибіру і Казахстану повернулася на Західну Україну…
Майор Степан Стебельський («Хрін») не мав поразки у жодному із майже сотні боїв на території України, Польщі та Чехословаччини. Зокрема, заступник міністра оборони комуністичної Польщі генерал Сверчевський загинув у бою саме проти бійців «Хріна». Сам Стебельський поліг в бою у березні 1947-го. Збереглися до наших днів його спогади – «Крізь сміх заліза» та «Зимою в бункері»…
Олександр БРАВАДА
