Історія Желді (сучасного Жовниного на Чорнобаївщині) розпочалася із походу дружинників Ярополка на Дрютеськ…
Князь Ярополк Володимирович ще змолоду ревно захищав стольний град Київ – нарівні з простими дружинниками з мечем у руці ходив у походи проти ворогів. 1114 року батько, князь Володимир Мономах, дарував йому Переяславське князівство (у межах князівства була й частина нинішньої Черкащини), тож через два роки, 1116-го року Ярополк ішов на вороже Києву місто Дрютеськ (сучасна Вітебська область Білорусі) вже на чолі власної дружини…
Зіткнення і січа проти військ смоленського князя Гліба та половецької орди Шаруканя завершилася блискучою перемогою переяславських дружинників Ярополка. Дрютеськ, звідки ворожі воїни чинили набіги на Київ, було спалено дотла, а його жителів Ярополк Володимирович погнав з собою в полон.
На лівому березі Дніпра, у мальовничій, але важкодоступній для ворога місцині князь Ярополк звелів своїм новим підданим звести град, що мав захищати південно-східні кордони від набігів.
Так з’явився град Желді (нині це – село Жовнине на Чорнобаївщині). У той час словом “желді” називали річкових черепах та у переносному значенні – панцир руського дружинника. Новий град мав стати тим самим панцирем, що повинен був захищати “тіло” князівства від “укусів” степовиків…
Не шкодував про свою затію з будівництвом града князь Ярополк Володимирович і тоді, коли з 1132 року (на сім років, до самої смерті) став Великим Київським князем. Понад століття град Желді успішно виконував свою місію, залишаючись неприступною твердинею для кочівників. Вистояв і в 1186 році під потужним ударом половців по Посульській лінії оборони Київської Русі. Та страшного 1239 року його захисники полягли під кривими шаблями полчищ хана Батия. Орда повністю знищила місто, і тільки через три сотні літ про нього знову починають згадувати письмові джерела – як про вотчину князів Смагів, потім – власність Черкаського замку, пізніше – князів Павшів і зрештою – Київського Пустинно-Микільського монастиря.
Багато крові пролилося тут у XVII столітті. Влітку 1628 року біля містечка, що на той час вже мало свою сучасну назву Жовнине, козацькі війська Острянина і Гуні зазнали поразки від польського урядового війська. У другій половині століття Жовнине не раз ставало жертвою набігів татар і турків. 1678 року воно навіть опинилося повністю в руках татар, проте швидко було визволене козаками Полтавського полку.
У документі, датованому 1760 роком, вперше бачимо печатку із зображенням сучасного герба Жовниного: перехрещені шаблі й стріла на криваво-червоному щиті. Як не дивно, шабля на гербі крива – як турецька чи татарська… Той герб – не єдиний спогад про тяжкі, але звитяжні часи Жовниного – око фахівців, істориків чи археологів, ще може угледіти в пейзажах сучасного рядового села на Чорнобаївщині ледь помітні рештки захисних валів і ровів. Кажуть, донедавна тут можна було знайти навіть рештки напівобвалених підземних ходів…
Олександр БРАВАДА, мал. Ігоря САВЧЕНКА
