Уродженець Черкащини був генеральним бунчужним гетьмана Мазепи, а його сестра стала власницею королівського замку Карла ХІІ…
Високоосвічений гетьман Іван Мазепа, який вільно володів українською, російською, польською, німецькою, французькою й італійською мовами, і найближчого помічника мав до себе подібного… Вихованець Києво-Могилянської академії Федір Мирович обіймав фактично найвищу виборну урядову посаду генерального бунчужного, що в час війни перетворювалася на найвище військове звання генеральної старшини гетьманського козацтва.
Народився Федір у маєтку свого батька, Івана Мировича, козацького полковника, знаного на всю Україну після того, як його загін розбив на річці Кодимі удесятеро більшу білгородську орду. Жалувані полковникові царем Драбів і його околиці стали вотчиною роду Мировичів. Тут малий Федір учився тримати в руках перо й папір та шаблю й вуздечку, звідси починав свій шлях у неспокійне життя…
Саме Федір Мирович за дорученням Мазепи провів успішні переговори на Запорізькій Січі, результатом яких стало приєднання до українсько-шведського війська, яке виступило проти росіян, ще й 8-тисячного загону запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Він був вірним ідеї звільнення України від влади Москви не тільки до самої поразки під Полтавою. Пізніше, вже при гетьманові Пилипу Орлику, Мирович став генеральним осавулом. Об’їздив майже всю Європу з таємними дипломатичними місіями для створення антимосковської коаліції. Довго жив у Швеції, Туреччині й Польщі, а помер у Криму.
Дивовижне продовження “шведська сторінка роду Мировичів” отримала вже після завершення Північної війни. Король Карл ХІІ став… фінансовим боржником сестри Федора Мировича – Ганни. Як дружина небожа Мазепи, після смерті гетьмана вона стала його спадкоємницею. Тепер саме перед нею мав боргові зобов’язання Карл ХІІ, який ще 1709 року позичив у Мазепи 200 тисяч талярів.
Карл загинув у бою в Норвегії, так і не спромігшись повернути Ганні гроші, тому вона звернулася до шведського уряду з вимогою сплатити борги короля. Уряду Швеції й без того було нелегко, бо вів чергову війну з Росією, та закони старої Європи понад усе – тож драбівчанці Ганні Мирович-Войнаровській було передано в рахунок сплати боргу королівський замок Тіннельсе і кам’яницю у Стокгольмі. На початку 1740-х років Ганна продала всю нерухомість і виїхала зі Швеції. Куди – історії невідомо. Але у Стокгольмі залишилися жити її син Станіслав та донька Кароліна-Елеонора. Цікаво, чи знають їхні нащадки, що в їхніх жилах тече не тільки шведська кров і чи уявляють хоч приблизно, де знаходиться на карті світу прапрапрабабусин Драбів?..
Менше, аніж Федору й Ганні, які встигли емігрувати, пощастило решті сім’ї Мировичів, висланій Петром І до Сибіру. Один з братів Мировичів, Іван, який потрапив до Сибіру зовсім малим, навіть зробив там кар’єру офіцера. Посланий супроводжувати обоз із Єкатеринбурга до Санкт-Петербурга, він втік і приєднався до Федора, який на той час жив у Криму. Їхня мати, Пелагея, після 30 років заслання, у віці вже понад 80 років, повернулася з Сибіру в Україну – тут і померла й похована на Полтавщині біля церкви, збудованої чоловіком-полковником.
Сини Федора Мировича, Яків і Петро, поплатилися перед російським царем лише за те, що тихцем з’їздили до Польщі зустрітися з батьком – для благовидної причини їхнього заслання до Сибіру братів звинуватили у підтримці закатованого у Петропавловській фортеці гетьмана України Павла Полуботка…
Востаннє в списках головних ворогів Московії прізвище Мирович зустрічаємо в часи Катерини Другої. Внук Федора Мировича був бойовим офіцером Смоленського та Нарвського піхотних полків, героєм Семирічної війни, а ще – ворогом Катерини і поборником справи батька й діда у визволенні України. Василь Мирович мав сподівання, що цьому сприятиме воцаріння царевича Івана VI, ув’язненого за вказівкою імператриці у Шліссельбурзькій фортеці. Вранці 5 липня 1764 року вірні підпоручику Мировичу солдати увірвалися до камери, де утримувався царевич, та за кілька хвилин до того спадкоємця престолу підступно вбили вірні Катерині офіцери. 24-річного Мировича стратили – йому так і не судилося здійснити мрію про вільну Україну й повернення помістя предків на Драбівщині…
Цікаво, що одне із сіл Драбівщини, Кантакузівка, відібране у нащадків генерального бунчужного, досі носить ім’я російського князя Кантакузена, якому цар Петро віддав землі Мировичів. Ще одне село Мировичів, Драбове-Барятинське, назване “на честь” шаленого визискувача місцевих селян, російського поміщика Барятинського. Обидві назви декомунізації не підлягають, тому залишаються такими, як і часи імперської окупації…
Олександр БРАВАДА, малюнок Олексія БОНДАРЕНКА
