Мрію народів, яких гнобила Москва, 1812 року втілив у життя знаменитий однооокий фельдмаршал, який вважав за честь записатися простим козаком у Іркліївський курінь українського війська...
Знаменитий полководець Російської імперії мав за честь вписатися простим козаком у курінь, названий на честь чорнобаївського Ірклієва.
Єдиний син сенатора, генерал-поручика Іларіона Голєніщева-Кутузова, змалечку навчався військового мистецтва. А в 16 років вже був капітаном і командував ротою в Астраханському піхотному полку Олександра Суворова.
Досвід Михайла Кутузова як полководця формувався у російсько-турецьких війнах. В боях проти турків офіцерові часто доводилося битися пліч-о-пліч з українськими козаками. Запорожці були основною ударною силою царської армії – тільки вони вдало протистояли надзвичайно рухливій легкій азіатській кінноті армії султана. Так само на морі – тільки козацькі “чайки” були реальною противагою кораблям турецького флоту. У здобутті Криму в 1771 році вирішальну роль зіграв рейд козаків, які форсували Сиваш в обхід Перекопського валу і вдарили у тил турецько-татарському війську (через 150 років цей рейд повторять махновці у боях проти Врангеля).
23 липня 1774 року російсько-козацькі війська відбивали десант Девлет-Гірея, який намагався здобути Алушту. У цьому бою Кутузов, який командував батальйоном гренадерів, отримав своє знамените поранення – турецька куля пробила ліву скроню і вийшла біля правого ока. Око “перекосило”, але зір зберігся, всупереч легендам. Цікаво, що незадовго до того, як великий воїн мало не втратив око, він “прозрів” щодо того, що немає в світі кращих солдатів, аніж запорізькі козаки. Князь вважав за честь записатися “бойовим товаришем” до Іркліївського куреня Січі, названого так в честь чорнобаївського містечка, звідки була більшість козаків куреня.
Ще одна маловідома деталь: через чотири роки, влітку 1778 року Кутузов знову був поранений турецькою кулею під Очаковом – куля пройшла практично по тому ж каналу, що й перша. Але віри у козаків Кутузов вже не втрачав ніколи…
Пізніше князь воював проти поляків, був послом Росії у Туреччині, а потім – у Пруссії, губернатором у Литві, а потім у Петербурзі. При царю Олександрові потрапив у опалу і, позбувшись усіх посад, жив у своєму маєтку на українській Житомирщині. У війні проти Наполеона в 1805 році командував російськими військами у битві під Аустерліцем і знову був тяжко поранений осколком в голову. Після цього майже два роки був військовим губернатором Києва, а тоді – Литви.
1811 року Кутузова знову повернули у військо – він мав переломити хід війни з турками у Молдові. І він це зробив – турки були розгромлені ущент…
Пік слави Кутузова припав на війну з Наполеоном 1812 року. Окремої уваги заслуговує легенда про те, що коли армія Наполеона захопила спалену Кутузовим Москву, фельдмаршал прислухався до поради старого козака Михайла Неліпи і розпорядився використати проти окупантів… руку покійного кошового отамана Січі Івана Сірка. Кажуть, руку верхові козаки тричі обвезли кругом захопленої французами Москви, і ті… відступили. Правда це чи красива легенда – невідомо, проте достовірний факт – те, що після війни, у 1813 році існувало окреме клопотання фельдмаршала Кутузова про захоронення останків Сірка з військовими почестями. З чого б то? Це залишиться таємницею, бо того ж року Кутузов помер…
Історичним фактом є і те, що за вказівкою фельдмаршала Кутузова в Україні набиралися додаткові козацькі полки на війну з Наполеоном. Те, що на той час Запорозька Січ вже була знищена московською армією, фельдмаршал вважав дурістю царату… Причому 5-й козацький полк, набором якого займався особисто автор знаменитої “Енеїди” Іван Котляревський, формувався в основному на території сучасного Лівобережжя Черкащини. Зокрема у Золотоноші було набрано 600 козаків-добровольців. Були серед них і іркліївці – “земляки” Кутузова по його козацькій “прописці”.
Цікаві факти
– Якось генерал Беннігсен відправив цареві до столиці донос про те, що Кутузов у Тарутинському таборі “нічого не робить і багато спить, причому не сам”. Донощик повідомляв: “постіль гріє” фельдмаршалові молдаванка, перевдягнена денщиком… Донос до царя не дійшов – у військовому відомстві генерал Кноррінг наклав на нього резолюцію: “Це не наша справа. А що спить, то хай спить. Кожен час сну цього старця невмолимо наближає нас до перемоги”.
– Карцери поліцейського відомства з кінця ХІХ століття у народі називають кутузками. Помиляються ті, хто прив’язує цю назву до імені фельдмаршала. Проте, як відомо, немає диму без вогню, тож і ця легенда частково правдива. В усякому разі кутузка походить від прізвища Кутузова – далекого родича Михайла Іларіоновича, Павла Голєніщева-Кутузова, який був обер-поліцмейстером Петербурга…
- Атестат Михайла Кутузова від 7 січня 1773 р. про зарахування його в Іркліївський козацький курінь зберігається у Центральному державному історичному архіві України – тому, на щастя, не може бути знищений тими, хто хотів би приховати цей факт з життя славетного полководця…
Олександр БРАВАДА
Від редакції “Козацького краю”: ця публікація досить очікувано викликала резонанс у сусідній Росії. Особливо смішною стала реакція власниці (чи власника?) сторінки у “Живому журналі”, який (чи яка?) підписується як “Ваш таксист”, на аватарі виставив (чи виставила?) фото жінки невизначеного віку за канцелярськими столом з пластиковими пляшками на ньому, а в “Живому журналі” назвав (чи назвала?) себе взагалі у середньому роді – Taksisto)))
Він (чи вона?) пише: “В страшном сне не могло приснится русскому генералу-фельдмаршалу Михаилу Илларионовичу Голенищеву-Кутузову, что в 2016 году вна Украине его причислят к героям не существовавшего в те далекие времена государства… Слов у меня нет… Ваш Таксист…”
Коментувати цей викид в Інтернет немає потреби – усі пости цієї людини, кожен з яких чомусь замість “воспєвать” рідну Росію, лише паплюжить Укаїну. Відзначимо лише одне: вірте й далі у “самого вєлікого історіка соврємєнності”, який то стверджує, що у Другій світовій Росія виграла б і без українців, а не те що без США, Британії і Франції. Або про сучасну вам історію просто бреше, що російські війська в український Крим не вторгалися)
Час і історія від такого “лікують”!
І наостанок: ніхто не записує Кутузова в українці. Лиш тільки сам він вважав за честь записатися саме у наші козаки – факт, який беззаперечний і має документальне підтвердження. Нащадки Кутузова точно не підписувалися б як “Taksisto”…)))
