Майже сотню років тому Москва розіграла на Сході України точно таку ж політичну карту, яку намагається розіграти нині. Створена 1918 року маріонеткова «Донєцко-Кріворожская Рєспубліка» управлялася з Москви і мала за мету не допустити тут влади Києва і порушити цілісність України.
Цікаво, як склалася доля тогочасних «міністрів» створеного з подачі Москви «уряду» на Донбасі?
Зовсім скоро, у 20-х роках найголовніші з них загинули внаслідок «нещасних випадків» і «самогубств», а в 30-х роках Москва почала їх відкрито розстрілювати за вироками по сфальшованих звинуваченнях…
1921 року в Тульській губернії за загадкових обставин загинув у залізничній катастрофі головний організатор та ідейний натхненник «Донєцко-Кріворожской рєспублікі» (ДКР) росіянин Федір Сергєєв, більш відомий як «товариш Артем».
Його заступник, Юрій Лутовінов, у 20-х роках працював у торговому представництві в Берліні, та в 1924 році раптом, як сказано було в офіціній заяві «покончил самоубийством, поскольку не мог примириться с медленным развитием социалистического строительства».
У 1931 році був розстріляний за підозрою у недостатній вірності Москві колишній нарком ДКР Кожевников,1936 року – нарком освіти Михайло Жаков, а 1937-го – колишній начальник Донецької губчека і нарком ДКР Семен Васильченко.
У 1938 році справу розстрілів колишніх «міністрів» самопроголошеної «республіки» українського Донбасу Москва поставила на конвеєр. Першим того року знищили наркома ДКР у справах держконтролю Абрама Каменського, потім розстріляли наркома ДКР у судових справах Віктора Філова. В один день, 29 липня 1938 року розстріляні наркоми ДКР Мусій Рухимович, який в «уряді» Донецької «республіки» відповідав за військові справи і нарком фінансів ДКР Валерій Межулак. Причому разом зі звинуваченим у шпигунстві на користь німецької розвідки і латвійського підпілля Межулаком арештували і його дружину (пізніше вона померла у таборі на Колимі) та двох його братів. Того ж, 1938 року розстріляли Володимира Антонова-Овсієнка, командувача військами Донбасу, які боролися проти влади «націоналістичного» Києва. Не врятували Антонова-Овсієнка його колишні «заслуги» – застосування задушливих газів проти оборонців Києва під час штурму міста та влаштовані ним масові репресії проти «класових ворогів» в окупованій українській столиці, де знищив близько трьох тисяч людей. Зрештою, і сам був розстріляний – як той, хто набрид Кремлю як «троцькіст»…
1939 року арештували ще двох наркомів ДКР – Варейкіса і Магідова. І якщо Варейкіса вже «традиційно» розстріляли, то колишній «нарком праці ДКР» Борис Магідов, який до революції був знаменитим єврейським ювеліром, якимсь чудом викрутився і відсидівши «всього» два роки, вийшов на волю в 1941 році і ще прожив 31 рік, ставши одним з небагатьох донецьких «міністрів», кому судилося піти з життя мирно.
Повчальна історія того, наскільки потрібні Москві ті, хто виконував її замовлення – після того, як замовлення виконане. Повчальна і для сучасних «міністрів» Донбасу…
Олександр БРАВАДА
