Картина Яна Матейка "Вернигора" (1884). У центрі картини зі здійнятими до Неба руками - сам козак-лірник Мусій Вернигора, зліва від нього - корсунський староста Нікодем Суходольський, який записує пророцтво
Прозваний «українським Нострадамусом», свої передбачення Вернигора робив у облюбованому ним Корсуні на Черкащині…
«Господь Бог тримає Україну під своєю опікою… Україна зазнає ще щастя, ще настануть для неї часи, коли стануться великі речі. Сказав би я про них, але боюся, щоб Дніпро не повиходив з берегів своїх…» Слова ці, сказані старим козаком-лірником Мусієм Вернигорою, записав наприкінці 1760-х років староста містечка Корсунь, яке нині відноситься до Черкащини – Нікодем Суходольський. Він же зафіксував і решту пророцтв колишнього запорожця, який мав дар передбачати майбутнє і був названий сучасниками «українським Нострадамусом»…
Провидцем козак-лірник став після страшної трагедії…
Згідно переказів, народився Мусій Вернигора рівно 340 років тому, 1673-го – в селі Македони (сучасного Миронівського району Київщини). Молодим хлопцем подався на Запорозьку Січ. Бився проти турків, татар і московитів, певний час був у турецькому полоні в Константинополі. Серед козаків здобув великий авторитет – слава про нього докотилася навіть до російського Петербурга. Народні легенди розповідають, що коли Вернигора відправлявся з підросійського Путивля на українське Правобережжя, де розпочинався антипольський гайдамацький рух, цариця Катерина сподівалася на те, що Мусій стане агентом інтересів Московії у різанині, яка от-от мала розпочатися. Натомість, Вернигора розгледів у братовбивчій війні програш як для поляків, так і для українців – від Коліївщини мали виграти лише московити… Він підтримав Барську конфедерацію – рух польської шляхти проти вмішання Москви у внутрішній устрій державного об’єднання українців, поляків і литовців – Речі Посполитої. Вернигора намагався переконати гайдамаків припинити кровопролиття, їздив на переговори з кошовим Запорозької Січі і з кримським ханом – щоб ті підтримали конфедератів у протистоянні з Москвою.
Ніхто не знає, як сталася найстрашніша драма у його житті – кажуть, Вернигора вбив своїх матір і брата. Жахливий випадок відкрив у ньому дар провидця: у стані афекту Вернигора розповідав про завтрашній день Польщі, України, Росії і Європи, потім впадав в апатію і подовгу спав…
Він перебрався до Корсуня, де на березі річки Росі подовгу грав на лірі, з сумом і болем багато говорив про минуле України й Польщі, а ще більше і вже з оптимізмом – про їхнє майбутнє у новій Європі. Після снів, глибоких і спокійних або ж коротких і тривожних, знову із запалом говорив про те, що очікує цілі держави, їхні армії й народи. Корсунський староста Нікодем Суходольський намагався постійно бути поруч зі старим козаком – записував, намагаючись не пропустити жодне зі слів, у які вірив, як у пророцтво. Бо ще за життя Вернигори ряд його видінь збулися. Зокрема, відомий випадок, коли корсуньський мірошник хотів поставити новий млин на скелях Росі, але передумав, бо Вернигора не радив. «Навіщо ставити млин там, де буде чудовий палац, куди чужі царі і королі приїздитимуть, щоб помилуватися нашим краєм?» – запитав провидець у мірошника і той відмовився від свого задуму.
Пройшло ледь більше 10 років і на місці, де мірошник хотів ставити млин, племінник останнього польського короля князь Станіслав Понятовський справді звів надзвичайно красивий палац. Збудував його саме в Корсуні, де зовсім недавно відгула Коліївщина, щоб показати – він довіряє українцям. До палацу в Корсунь, як і передбачав Вернигора, дійсно приїздили монарші персони з Польщі, Росії, Австрії…
В часі між 1769-1770 роками Мусія Вернигори, якому виповнилося 96 років, не стало. Поховали козака-лірника, як він і заповідав, на березі Росі у Корсуні. Ховаючи старого, корсунці дивувалися – мовляв, як той, хто передбачав долі цілих держав, не зміг передбачити власну долю, адже казав, що у нього могили не буде… Певний час до могили їздили паломники з усіх куточків України – особливо багато під час російсько-турецької війни 1806-1812 р.р., яку Вернигора передбачив і детально описав. Та однієї весни повінь переповнила Рось талою водою, яка забрала з собою і козацьке поховання – справдилось і це пророцтво Вернигори…
Веригора – про Україну: «Нація здобуде роль у Європі…»
Серед головних пророцтв Лірника – загибель Польщі як держави, а потім її відродження, Велика французька революція і війни Наполеона та пророцтво про кращий день для вільної України. У тих пророцтвах – безліч деталей, які вражають точністю передбачень. Провидець казав, що навіть напередодні втрати волі поляки, об’єднуючись, зможуть завдати поразок своєму головному ворогові – Росії. Назвав навіть місця, де це станеться – Батіг, Старокостянтинів і яр Гончариха. Так і сталося – ополченці Казимира Пулавського розбили там удвічі більше регулярне російське військо. Єдина відмінність від пророцтва – Гончарихою не яр, а село називалося біля Старокостянтинова. Ще Вернигора казав, що Польщу тричі поспіль «розберуть на три частини» – і спочатку у 1772, а потім у 1792 та 1795 роках Польщу тричі розірвали між собою згідно таємної угоди три держави: Росія, Австрія та Прусія». До останнього договору про поділ, підписаного в Санкт-Петербурзі, було додано таємний протокол: « З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити память про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним віднині на віки вічні». Королі Австрії і Прусії домовленостей дотрималися, а московському царю зробити це завадила традиційна азіатська хвалькуватість. Тому перед тим, як злетіти з трону, останній цар Росії мав бундючний титул: «Божиею поспешествующею милостию, Мы, ΝΝ, Император и Самодержец Всероссийский, Московский, Киевский, Владимирский, Новгородский; Царь Казанский, Царь Астраханский, Царь Польский, Царь Сибирский, Царь Херсониса Таврического, Царь Грузинский; Государь Псковский и Великий Князь Смоленский, Литовский, Волынский, Подольский и Финляндский; Князь Эстляндский, Лифляндский, Курляндский и Семигальский, Самогитский, Белостокский, Корельский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятский, Болгарский и иных; Государь и Великий Князь Новагорода низовския земли, Черниговский, Рязанский, Полотский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский, Витебский, Мстиславский и всея северныя страны Повелитель; и Государь Иверския, Карталинския и Кабардинския земли и области Арменския; Черкасских и Горских Князей и иных Наследный Государь и Обладатель; Государь Туркестанский; Наследник Норвежский, Герцог Шлезвиг-Голстинский, Стормарнский, Дитмарсенский и Ольденбургский и прочая, и прочая, и прочая». «Самодєржец і прочая-прочая» у жовтні 1917 року позбувся свого титулу. Натомість Юзефа Пілсудського, лідера молодої Польщі, яка зуміла вистояти проти більшовицької навали, поляки прозвали «Вернигорою Бельведерським»… Це звільнення Польщі з-під московського іга Вернигора теж передбачив. У його пророцтві було сказано: «Прилучиться до Польщі турок і англієць, підуть через Київ, завалюючи Дніпро московським трупом… Польський край постане у давніх кордонах завдяки туркам і англійцям». Дослідники кажуть: перемогу Пілсудського завдяки допомозі Антанти, а головно – Франції і Англії, Вернигора передбачив точно, але це пророцтво, опубліковане у 1830-х роках у Лейпцизі, було відредаговане видавцем, якому видавалося дивним, що Франція після нищівної поразки 1814 року ще зможе колись впливати на майбутнє Європи – тож і замінив у пророцтві слово «французи» на «турки»… До речі, і Французьку революцію, і війни Наполеона, і його поразку та заслання Вернигора передбачив надзвичайно точно: «У великій частині світу буде війна, потому посунеться силач Заходу й на чолі народів піде на Схід і Смоленськ здобуде, але в кінці буде скинений із вершка могутності й буде вигнаний на острів…» З пророцтв на більш пізній час –встановлення комуністичного правління у багатьох країнах: «У значній частині світу відміниться Богослужіння, настануть нові уряди, старі зміняться або впадуть…»
Найголовніше ж для нас пророцтво Вернигори про Україну починається словами: «Нація здобуде роль у Європі…». Віщун каже про спільне духовне відродження поляків та українців в об’єднанні народів Європи. Далі пояснюється, коли це трапиться: «”Wiosna roku nieparzystego, ktory w liczbi piec sie sumuje…” – «Навесні непарного року, сума цифр якого рівна п’яти». Таким роком може стати 2021-й… Після угоди України з ЄС про асоціацію у 2013 році чому б і не сподіватися, що через 8 років, 2021-го остаточно увійдемо до Євросоюзу?
Ще одна цікава деталь: це пророцтво Вернигори було зафіксоване 1830 року у найповнішому переліку передбачень, зібраному з письмових джерел та усних народних переказів Йоахимом Лелевелем – польським істориком, одним із організаторів польського Листопадового повстання. Лелевель довгий час був професором Віленського університету, причому викладав у самого Адама Міцкевича. А тепер у тому ж Вільнюсі, у листопаді 2013 року має відбутися саміт, який повинен вирішити долю євроінтеграції України… Саме у записах Лелевеля з пророцтвами Вернигори ознайомився Тарас Шевченко. З яких саме джерел про них знав Іван Котляревський – невідомо, проте у своїй безсмертній «Енеїді» він теж згадує Мусія Вернигору…
Місток до дружби поляків з українцями
Минуть століття, а полум’яні слова Мусія Вернигори надихатимуть однаково сильно двох геніїв поезії – поляка Адама Міцкевича і українця Тараса Шевченка. Першим же літературно оформив народні думи про Вернигору письменник, етнограф і священик Еразм Ізопольський, який походив з давнього уманського козацького роду. У рідній Ізопольському Умані певний час жив і навчався й автор твору «Вернигора» Северин Гощинський, літератор, який прославився завдяки поетичній повісті «Канівський замок». Великий польський поет і драматург Юліуш Словацький (теж закоханий в Умань, принаймні у її «Софіївку»!) змалював Вернигору у трьох своїх різних творах. Станіслав Виспянський вивів образ славетного козака-провидця у своїй легендарній метафоричній драмі «Весілля». Що цікаво – кожен з цих польських класиків навіть описуючи Коліївщину, змальовував козацтво й український народ з повагою і шанобою – як братів.
Просто благоговійно ставився до Вернигори і Міхал Чайковський. У жилах польського шляхтича текла й козацька кров. Один його дід бився під запорозькими знаменами пліч-о-пліч з Петром Калнишевським, а коли 1775 року російські війська прийшли руйнувати Січ, став одним з небагатьох, хто не виконав наказ не чинити спротив і з шаблею в руках поліг в бою проти московитів. А інший дід, овруцький старшина війська польського, був товаришем того самого Мусія Вернигори… Тож не дивно, що коли письменникового дядька, Михайла Глембоцького відправили на проведення судів над гайдамаками після придушення Коліївщини, він тихцем відправляв полонених десятками на волю… Пізніше Глембоцький прославився у боях на боці французького війська проти Москви, був поранений у Бородинській битві, а під Березино урятував від полону самого Наполеона. Від дядька Міхал Чайковський перейняв повагу до козацтва. Навіть змальовуючи Уманську різанину, з розумінням пише про вибух гайдамацького спротиву, хоч і не оправдує його: «І мураха кусає, якщо їй досаждають, а що ж людина, та ще така як Гонта? Пани наварили того пива, а люд Божий мав його випити – і п’є, та ніяк не вип’є…» Після участі у польському повстанні 1831 року Чайковський емігрував до Франції, де став письменником і журналістом, зокрема пише історичну повість «Вернигора, український пророк». Є підстави вважати, що саме Чайковському належить авторство програмового твору Кирило-Мефодіївського братства, до якого належав Тарас Шевченко – «Закон Божий, або Книга Буття українського народу».
У жовтні 1853 року Міхал Чайковський завершує формування «Полку козаків оттоманських», організованого за взірцем запорожців (і навіть зі справжніми старовинними запорозькими знаменами) – і виступає з ним проти Московії. Вважається, що перу Чайковського належить і відозва до українських козаків Кубані, у якій, зокрема, були слова: «В ім’я Святого Бога, Волі і Слави Козацької! Чорноморці, славні козаки, кров з крові, кістка з кістки Старого Запорожжя, рідні брати! Чи ж ви забули наш Дніпро, стару Січ, православний Київ… чи ж вам як собакам московському царю довіку служити? Весь світ – французи, італійці, німці, слов’яни, всі народи Заходу стали вільними… Бусурман Царгородський – і той дав волю народам царства свого. Єдиний цар московський хоче над рабами панувати і християнські народи в Сибір гнати… Нумо, панове молодці, коней сідлати та до шаблі й списа братися! Старшину, котра з вами піде – пошануйте, як батьків. А ту, котра запродалася московським царям – женіть як собак поганих! І біжіть в поміч Польщі, в поміч Україні. Нехай цим справдяться слова Вернигори: козаки і ляхи побратаються, як рідні браття… і Святий Бог дасть нам славу, волю і щастя по вік віків!»
Дух Вернигори досі живий…
У різні часи на землю Черкащини, де виголошував свої пророцтва Вернигора, знову поверталося його ім’я.
Псевдо «Вернигора» взяв собі 1918 року Михайло Дорошенко, підхорунжий повстанського загону отамана Хмари – пізніше, на еміграції у США Михайло став автором книги «Стежками Холодноярськими» з безцінними спогадами. Уродженець Яблунівки нинішнього Смілянського району Черкащини Валентин Отомановський був засновником «Братстства самостійників», депутатом Української Центральної Ради і учасником легендарного бою під Крутами. А ще – засновником видавництва «Вернигора». Плакати, географічні карти і книги видавництва «Вернигора» мали емблему, яка поєднувала дзвін, шолом і свічку, символізуючи пробудження національної ідеї, її захист та просвіту для народу. Видавництво «Вернигора» було створене ще 1916 року в Петрограді – вже тоді книги друкувалися з гаслом на першій сторінці: «До Самостійної України!»; в часи УНР українське книговидання «Вернигори» продовжило роботу в Києві, а після поразки Визвольних змагань – на еміграції у Відні та Мюнхені. За 32 роки діяльності видавництва «Вернигора» зроблено дуже багато для пропагування ідей Незалежності України та її зближення з Європою…
Є в Черкасах вулиця Вернигори. Рівно 70 років тому, у листопаді 1943 року живим факелом згорів у бою в центрі міста екіпаж самохідки, який перед цим спалив п’ять есесівських танків. Командував геройським екіпажем лейтенант Петро Вернигора – був він родом з Таращі Київської області, яка зовсім поруч з Македонами, де народився Мусій Вернигора. Якось так вже повелося: усі Вернигори не люблять, коли край козацький хтось прагне поневолити…
Десяток років потратив у ХІХ столітті видатний польський художник Ян Матейко на малювання картини, яку називав спочатку «Лірником», потім «Пророцтвом українського лірника» і зрештою просто – «Вернигора». У центрі картини – легендарний провидець з руками, здійнятими до неба з місяцем на ньому. Лірника підтримують жінка-українка і козак, зліва – корсунський староста Суходольський, який записує пророцтва, а за спиною у нього – гайдамака і двоє молодих українців, яких стримує стара жінка. На передньому плані – православний священик і мандруючий хлопчина з іконою католицької Ченстоховської Божої матері – як символ того, що в українців і поляків – спільне майбутнє. Мине понад два століття – і це зображення «українського Нострадамуса» з Корсуня раптом розмістить на незвичної квадратної форми 5-долларовій монеті 2009 року екзотична держава Острови Кука. Монета зроблена зі срібла 925 проби, а місяць – зі справжньої дорогоцінної перлини…
Андрій КРАВЕЦЬ
