Цьогоріч виповнюється 900 років з часу створення Мальтійського лицарського ордену – події, значимої і для України…
Запорізьке військо завжди вважало себе лицарством. Останнє завжди пов’язувалось з військово-чернечим Мальтійським орденом. Збереглась навіть народна пісня, яка свідчить про службу запорізьких козаків цьому ордену. Вона так і називається – „У Мальтиза”:
Ой, повійте вітри та усе низовії,
Та й на наші лодки та усе дубовії,
А на наші реї та усе кедровії,
На наші паруса та усе шовковії!
Ей, зажурився сивий соколочок:
Ей, бідна наша, наша головонько,
А що не укупі наші брати сіли.
Наші брати сіли та й пісні запіли.
Один у москаля, другий у турчина,
Третій у мальтиза служить за одежу.
І той гірко плаче за польскую межу:
«Ой ти москаль, ой єретенний сину,
Запропастив Польщу, ще й нашу Вкраїну»…
Збереглися й інші письмові свідчення про це. Так, засновник міста Фастова українець Йосиф Верещинський «весь час про заснування на Запоріжжю лицарського ордену, на зразок ордену Мальтійського, мріяв і цю свою ідею словом і друком на Україні ширив»». Характерно, що на Мальтійський орден було записано частину майна в тестаменті одного з князів Острозьких. Як відомо, січові козаки за своїм життям і чистотою моральності вважали себе «мальтійськими кавалерами» і тому не допускали в Січ жінок під жодним приводом.
Мальтійський орден був спадкоємцем перших військово-чернечих лицарських орденів – тамплієрів і госпітальєрів. В свій час (в 1522 році) рештки об’єднаного ордену ченців-воїнів були вигнані турками з острова Родос і заснували осідок на о. Мальта.
Запорізькі козаки називалися лицарями. У вірші Касіяна Саковича «На жалосний погребзацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана войська його королівської милості Запорозького» лицарський статус запорізького козацтва обґрунтовуєтся тим, що воно здобуває вільність своєю мужністю у війнах на службі вітчизні і королю: Золотая вольность – так її називають… Тут констатується соціальний статус чи, радше, соціальна претензія козацтва: це – статус лицарства, який мала вільна шляхта.
Мальтійський орден, або Орден госпітальєрів, має декілька рівнозначних назв, як то: „Суверенний військовий гостинний орден Святого Іоанна, Єрусалима, Родосу і Мальти” (офіційна повна назва), „Мальтійський орден”, ”Орден госпітальєрів”, ”Орден іоаннітів”.
Орден виріс із релігійно-благодійного братства, яке було створено приблизно в 1048 – 1050 роках при госпіталі Святого Іоанна Милостивого в Єрусалимі. Офіційною датою створення Ордена слід вважати 15 лютого 1113 року, коли Папа Пасхалій II прийняв госпіталь Іоанна під заступництво Святого Престолу. При цьому небесним патроном Ордена став Іоанн Хреститель. Остаточне формування Ордена відбулося в 1120 році, коли по смерті Блаженного Жерара – засновника Ордена – ректором був обраний Раймон де Пюї. Він перетворив братство у військовий чернечий орден і був названий магістром Ордену Святого Іоанна.
Орден кілька разів змінював своє місце розташування: (1113 – 1291) – на Святій Землі, (1291 – 1308) – на Кіпрі, (1308 – 1522) – на Родосі, (1523 – 1530) – в Італії, (1530 – 1798) – на Мальті, 1798 – 1803 – в Санкт-Петербурзі. Сьогодні резиденція Ордену знаходиться в Римі.
В період розвитку Гетьманщини, розвивалися досить тісні зв’язки між Мальтійським орденом та Запорізькою Січчю. Хоча офіційно Мальтійський орден на українських землях з’явився 1609 року, контакти мали місце й раніше. Князь Дмитро Вишневецький, який організовував Запорізьку Січ, розбудовував її за зразком Мальтійського ордену. Одним з підтверджень цьому є зображення мальтійських хрестів на козацьких корогвах та іншій атрибутиці, а також висічені з каменю мальтійські хрести на козацьких могилах.
З 1609 року на території сучасної України Мальтійський Орден мав Волинське пріорство, створене на землях князя Януша Острозького, який заповів Орденові свій маєток. Польський Сейм офіційно дозволив створення Волинського Пріорства.
Дослідники кажуть, що багато козаків належали до цього лицарського ордену. «Мальтійцями» (членами ордену) також було багато представиків української шляхти, деякі з них навіть заповідали свої маєтки на території України ордену – наприклад, у Корсуні на Черкащині, у Коростишеві на Житомирщині та на Поділлі. 1609 року князь Януш Острозький заповів свій маєток на Волині у спадок Мальтійському ордену, заснувавши майорат (ordinatio) «Острозької ординації».
Відомий французький історик та мандрівник П’єр Шевальє прямо порівнював Запорізьку Січ з Орденом Святого Іоана Єрусалимського (Мальтійським Орденом).
Сліди козаків-запорожців простежуються й на Мальті та на першобатьківщині Орденського лицарства – в Єрусалимі, де у храмі Гробу Господнього й досі зберігається подарована гетьманом Мазепою чаша з чистого золота. Українських козаків добре знали й на самій Мальті. Був на острові гостем у Мальтійського Ордену й козацький отаман, староста Черкаський і Канівський Дмитро Вишневецький (Байда) – вивчав лад та устрій Ордену. Запорожці приїздили на Мальту й вивчати мальтійське військове мистецтво, натомість мальтійці приїздили на Запоріжжя вивчати козацьке – їм було чому повчитися одне в одного…
Скульптурну композицію в мальтійському храмі створено 1680 року. Запорожець на ній символізує прагнення до Волі...
У столиці Мальти Валетті стоїть пам’ятник запорожцю. В соборі Івана Богослова на Мальті є скульптурна композиція, яка датується приблизно 1680 роком. В горішній частині композиції — бюст Великого маґістра Мальтійського ордену Ніколо Коттонера, а підтримують його дві мармурові фігури — запорозького козака та африканського невільника. Мальтійський скульптор зобразив козака і невільника з алегоричною метою: африканець символізував покору, а запорожець був символом прагнення до волі…
Збереглися навіть перекази того, що на Мальті похований сам Юрась Хмельницький – той самий безталанний син гетьмана Богдана Хмельницького, який мав щасливі дні козакування у Суботові й Чигирині, монотонні дні чернецького життя у монастирях Корсуня, Умані й Трахтемирова на Канівщині й тяжку долю політичного в’язня у замку Мальброк Тевтонського ордену й у замку Семи веж у турецькому Константинополі…
Після розгрому Запорозької Січі та окупації Правобережжя російськими військами, на початку 80-х рр. XVIII ст. за наказом цариці Катерини ІІ на користь Мальтійського ордену було вирішено комплекс спірних питань щодо власності лицарів у Речі Посполитій та на теренах України, адже орден існував тут більш ніж 200 років. Водночас було засновано Велике Польське пріорство у складі шести командорств. Засноване 14 грудня 1774 р, його існування було послідовно затверджено Польським Сеймом 18 жовтня 1776, папою Пієм VI, 26 вересня 1777 та Великим Магістром фра Еммануелем де Роганом 17 листопада 1777 року.
В травні 1565 року 50-тисячна армія султана Сулеймана, дружиною якого була легендарна українка Роксолана (в дівоцтві Настя Лісовська) намагалась штурмом взяти Мальту. Проти турецької армади мальтійські лицарі виставили військо в 500 лицарів та 5 тисяч мальтійських солдат та ополченців. Серед ополченців знаходилось більше сотні запорізьких козаків. Після запеклих боїв турецька армія відступила і облога Мальти була знята. В знак пошани до українських козаків було виготовлено п’ять їхніх скульптурних зображень, які встановлені в головному храмі Мальтійської держави – Соборі Іоана Хрестителя. А до словникового запасу мальтійців міцно увійшло слово козаки.
Як же українці вперше опинились на Мальті? Письмові свідчення розповідають, що після чергової перемоги лицарями над яничарами, на турецьких галерах були знайдені заковані в залізо галерники з дивними зачісками – „оселедцями”. На запитання великого магістра, хто вони такі і чому носять на шиї хрестики, запорожці відповіли, що потрапили в полон ще десять років тому і з того часу гребуть на галерах.Великий магістр щедро обдарував козаків і відпустив їх „на всі чотири боки”. У відповідь запорожці попрохали залишитись у війську мальтійців. Вже через кілька місяців про запорізьких козаків говорила вся Мальта – місцеві жителі були здивовані їх мужністю та відвагою та вмінням вправно поводитись з кіньми.
Пізніше ж іноземці, які відвідували Україну, звертали увагу на хрестики, які носили козаки. Це були восьмикінцеві хрестики з „ластів’ячими хвостиками” на кінцях, які симолізували вісім категорій блаженних з Нагорної проповіді Ісуса Христа – такі ж, як у мальтійців…
Підготував Ігор АРТЕМЕНКО
