9 червня о 13:00 у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові відбудеться перегляд і обговорення фільму «Я камінь з Божої пращі…» про українського археолога і поета Олега Ольжича, якого в ніч із 9 на 10 червня 1944 року гестапо закатувало в таборі смерті Закзенгаузен.
Представлятиме документальну стрічку її автор — відомий український кінорежисер Аркадій Микульський, відомий як автор драми «Вишневі ночі» про трагічне кохання енкаведиста і зв’язкової українського підпілля – про це повідомляє прес-центр Центру досліджень визвольного руху.
Режисер переклав мовою кіно 15-річне дослідження Леоніда Череватенка біографії Олега Ольжича.
Кінотрилогію «Я камінь з Божої пращі…» у 2002 році відзначили Національною премією України імені Т. Шевченка. Вона об’єднує стрічки: «Ольжич» (1996), «Доба жорстока, як вовчиця», «Незнаний воїн» (2000). Усі три фільми поступово показують і долю Ольжичевого батька — поета Олександра Олеся (Кандиби), і дитячі роки самого Олега, і часи навчання Ольжича у Празі, і його наукову діяльність в Європі та поза нею, і діяльність ОУН, до якої він був залучений ще Коновальцем, — в Закарпатській Україні, а потім — у Києві та Львові, і його мученицьку смерть у Заксенгаузенській в’язниці 1944 року.
Життя Олега Ольжича було коротким, закритим для багатьох, але надзвичайно яскравим. Цей чільний діяч українського націоналістичного підпілля загинув у 37 років. Режисер стрічки так закомпонував численні й різнорідні епізоди — спогади, фото, кінохроніку, краєвиди міст, — що герой, востаннє сфотографований у рік своєї загибелі, постає в цьому щільному контексті не просто зі скупих світлин, а ніби знятий на кіноплівку.
«Коли Леонід Череватенко дав мені прочитати свою працю, а це 70 сторінок дослідницької роботи, я загорівся ідеєю зняти фільм. Прочитав вірші Ольжича і став думати, як передати на екрані його світ. Наш фільм не тільки про поета, а й про його покоління, про час, в якому вони жили. Тому у нас є фрагменти різних періодів української історії. Зокрема, про Голодомор 1933 року. У процесі роботи над стрічкою ми застали в живих лише чотирьох найближчих соратників Ольжича і його дружину, що перенесла два інсульти. Їхнє інтерв’ю дає можливість розкрити характер цієї людини та зрозуміти її. Всі розповіді очевидців залишили в моїй душі незгладимий слід, і я сподіваюся, що наш фільм не залишить байдужими й глядачів», — розповів Аркадій Микульський.
Довідка
Олег Олександрович Кандиба (літературний псевдонім — Олег Ольжич, підпільні псевда — «Ідеаліст», «Кардаш») — український поет і археолог, син Олександра Олеся. Автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), низки праць з антропології та археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).
Народився 7 липня 1907 року в Житомирі. У 1917—1923 роках навчався в середній школі Пущі-Водиці поблизу Києва. 1923 року емігрував разом із батьками до Чехословаччини, де навчався в Карловому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського педагогічного інституту, вивчав археологію в Українському вільному університеті. Восени 1930 року захистив докторат «Неолітична кераміка Галичини». Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. Співпрацював із періодичними виданнями «Літературно-науковий вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні», «Студентський вістник», «Пробоєм». 1938 року читав лекції у Гарвардському університеті. В історичній науці — послідовник школи Л. Нідерле.
Від 1929 року — член Організації українських націоналістів. Очолював культурно-освітню референтуру ПУН, редагував часопис «Самостійна думка». Брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників, протягом 1939—1941 років очолював Революційний трибунал ОУН. У 1941—1942 роках жив у Києві, налагоджував підпільну мережу в Україні. У січні 1944 року після арешту А. Мельника перебрав посаду голови ПУН. 25 травня 1944 року арештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час допиту, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
