У Великодній вівторок, 23 квітня 1185 року Сіверський князь Ігор Святославич, з братом своїм Всеволодом із Курська, з сином Володимиром, князем Путивля, та з братаничем Святославом Ольговичем, рильським князем, пішли походом на половців, що кочували за річкою Дінцем, понад Доном. Незадовго перед тим великий князь київський Святослав на голову розбив половецьку орду, що раз-у-раз непокоїла й нищила українські землі. Та молодому сіверському князеві забаглося слави, захотілося «зачернути шоломом води з Дону», й він на власну руку подався на половців.
У п’ятницю перед Хомовою (Провідною) неділею руська дружина зустрілася з передніми половецькими військовими відділами й розбила їх геть-чисто. Та незабаром половці обступили українських князів і після триденної битви над річкою Сююрлієм, що вливається до Дінця, на саму Провідну неділю, розгромили Ігореві війська. Сила народу полягло. Тільки якому десяткові дружинників вдалося повернутися додому та сповістити про страшну поразку. Князів оточили половці й після бою захопили в полон. Потрапив у полон і провідник походу, князь Ігор Святославич.
Про погром українського війська довідався великий князь Святослав – від тих, хто вижив на полі бою: його недавня перемога над половцями втратила цілком вагу… Половці погромом руських князів не вдовольнилися. Під проводом двох своїх ханів, Кзи та Кобяка, вдарили на українські землі. Кобяк мав намір через Переяславщину добитися до Києва, щоб помститися на Святославі за половецьку поразку, Кза подався на Чернигівщину. Свій похід значили обидва вони слідами крови й пожежі. На заклик Святослава повстали князі Русі Київської й незабаром вигнали половців.
Пізніше полонені руські князі, хто за великий викуп (Всеволод), хто втечею (Ігор), вирятувалися з половецької неволі.
