21 квітня 1597 року вороги закатували вождя потужного антипольського повстання Северина Наливайка.
Наприкінці XVI століття Україною прокотилася хвиля визвольних козацько-селянських повстань. Найгучніше з них, що спалахнуло в 1594 році, очолив Северин Наливайко – людина неперевершеного патріотичного духу, полководницького таланту та легендарної мужності
На жаль, історія не зберегла для нас точної дати народження майбутнього козацького отамана. Відомо лише те, що Северин з’явився на світ приблизно в 1558 році у невеличкому містечку Гусятині, що на Поділлі. Хлопчина став сиротою в ранньому дитинстві, проте все ж таки зміг отримати гідну освіту. Згодом він вирішив зв’язати свою долю з Запорізькою Січчю.
Завдяки наполегливості та працьовитості, Северин дуже швидко опанував усі козацькі премудрості та навчився віртуозно вправлятися зі зброєю. Наливайко заслужив повагу та пошану своїх товаришів-запорожців. А численні бойові походи загартували його характер і волю. Невдовзі козаки обрали Наливайка своїм отаманом.
Навіть польський хроніст Йоахим Бєльський, який явно не симпатизував Северину, визнавав: «Це був гарний чолов’яга, особистість небуденна… До того ж, він був чудовим гармашем».
Усі спроби залучити Наливайка та його найкращих козаків до лав королівського війська зазнали поразки: Северин був відданий своєму народові, якому набридло терпіти ярмо польської шляхти.
Потужне повстання розпочалося на батьківщині Наливайка – Поділлі. Повстанці зайняли Гусятин, Бар, потім Канів, Черкаси… Незабаром визвольна війна йшла вже на Волині, Галичині, в Білорусі – подібного сплеску народного гніву Річ Посполита ще не знала.
Проти бунтівників виступили війська під орудою польського шляхтича Станіслава Жолкевського. Добре озброєні регулярні частини Речі Посполитої та козацькі загони Северина Наливайка зійшлися в бою на підступах до Білої Церкви. Обидві сторони зазнали значних втрат.
Для ведення тривалих бойових дій сил у повстанців не вистачало, і Наливайко прийняв рішення відійти на Лівобережжя. Проте каральний корпус Жолкевського розпочав переслідування.
Поблизу Лубен повстанці були змушені вступити у бій. Зміцнівши свій табір глибоким ровом, чотирма рядами пов’язаних між собою возів, а також земляним валом зі встановленими на ньому гарматами, козаки зустріли війська Жолкевського залпами з десятків стволів. Контратаки польської шляхти тривали і вдень, і вночі, але повстанці хоробро та мужньо відбивали усі спроби ворога заволодіти своєю фортецею.
Аби перемогти супротивника, Жолкевський пішов на хитрість, пообіцявши деяким козакам «золоті гори» в обмін на припинення опору. На превеликий жаль, ідеологічна атака досягла своєї мети. Частина повстанців, на чолі з Григорієм Лободою, почали закликати товаришів скласти зброю. Рішенням козацької ради зрадник Лобода був страчений, проте смута в рядах повстанців тривала. В ніч з 6-го на 7-е червня 1596 року Северин Наливайко був захоплений та переданий до рук польських шляхтичів.
Северина та його найближчих соратників закували в ланцюги і привезли спочатку до Львова, а потім – до Варшави. Декілька місяців Наливайко поневірявся по польських в’язницях, пройшовши через жахливі тортури.
Козацького отамана стратили у Варшаві 21 квітня 1597 року. За офіційною версією його четвертували. Проте є свідчення, що Северина вінчали розпеченою до червоного кольору залізною короною і посадили на мідну кобилу, наповнену розжареним вугіллям. Інші джерела стверджують, що лідера українських повстанців спалили живцем в череві мідного бика. Але безперечне єдине: стійкість і мужність козацький отаман зберіг до останнього подиху…
Народний герой Северин Наливайко став центральним персонажем багатьох пісень і дум. Так, відома українська поетеса Ліна Костенко, у своєму історичному романі «Маруся Чурай», згадує про козацького отамана:
«Був молодий і гарний був на вроду,
І жив і вмер, як личить козаку.
За те, що він боровся за свободу,
Його спалили в мідному бику…»
Михайло ПАВЛОВ
