Доповідаючи про бій особисто Хрущову, уродженець Черкащини не поскупився на епітети для “визволителів”…
Історія цього бою є показовою в плані того, як насправді поводилися у післявоєнній Західній Україні радянські чиновники і спецслужби, і ким були воїни УПА – “бандитами” чи чудово організованими військовими підрозділами повстанської армії. Описуючи одну із найвідоміших тогочасних військових поразок радянської влади, уродженець Черкащини, який воював проти ОУН-УПА, безпристрасно фіксував ганебну поведінку радянських “визволителів”. Писати неправду не міг – це була доповідна особисто Першому секретареві ЦК КП(б)У Микиті Хрущову…
Сам доповідач, уродженець села Пляківка Чигиринського повіту (нині Кам’янського району Черкащини) Степан Антонович Олексенко не викликає ні найменшої підозри у хоч найменшій прихильності до “буржуазних націоналістів”. Ще в 23 роки він став членом більшовицької партії і до Великої Вітчизняної війни вже був на високій партійній посаді в ЦК. Під час війни став секретарем підпільного обкому в Кам’янці-Подільському і очолив потужне партизанське з’єднання, яке об’єднало 37 загонів загальною чисельністю близько 10 тисяч партизанів. Був нагороджений багатьма радянськими урядовими відзнаками, зокрема орденами Леніна і Богдана Хмельницького. У 1944–1946, а потім ще й у 1949–1952 роках був першим секретарем Дрогобицького обкому партії (тодішня Дрогобицька область об’єднувала 6 районів, що нині входять до Львівської області). Призначаючи Степана Олексенка в “гарячу точку”, більшовицьке керівництво враховувало як його вірність комуністичним ідеям, так і військовий досвід: колишній партизан мав краще розуміти свого ідеологічного ворога, який так само вів партизанську війну проти регулярних військ…
Боротьба проти УПА і регулярні звіти про неї особисто Микиті Хрущову були в числі першочергових завдань секретаря обкому. До честі Олексенка, називаючи повстанців у звітах “бандитами”, як і вимагалося в СРСР, він разом з тим все-таки уникав емоційного поливання їх брудом, як це “положено” було в Кремлі. А коли описував збройні сутички проти УПА, поміж рядків інколи проглядалося захоплення військовою майстерністю супротивника і обурення нахабством і халатністю тих, хто “зачищав” Західну Україну від “банделементів”.
Післявоєнний театр бойових дій УПА характеризувався затишшям на час зими, коли сліди на снігу могли видати місцезнаходження криївок, і сплеском від весни й до осені. Скажімо, в одній із лютневих доповідних записок Хрущову Олексенко пише, що за півтора тижні у всій ввіреній йому Дрогобицькій області були тільки обстріли військових частин і виборчих дільниць – загинуло двоє військових і троє партпрацівників. Разом з тим, у одному лише бою 13 травня 1945 року, про який ітиметься далі, загинуло 26 працівників районної, обласної і навіть республіканської влади. Далі – опис подій згідно зі спецдонесенням секретаря обкому особисто товаришу Хрущову, датованим наступним днем…
Вирушаючи до сіл Стрільбичі і Біличі “для проведения массовой работы по денежному госзайму”, секретар Старосамбірського райкому Василь Нудьга знав, що в околицях діє загін УПА чисельністю близько 30 бійців. Тому з райцентру опівдні 13 травня його “група партактиву” виїхала на шести підводах, захопивши з собою 4 кулемети, 15 автоматів, 15 гвинтівок, гранати і солідний запас патронів. Навіть не підозрював, що зовсім скоро вся ця зброя стане військовим трофеєм загону УПА… До складу групи входили зокрема й досвідчені сержанти і офіцери у зелених армійських і синіх енкавеесівських картузах. Чому поміж тими картузами того дня на возах було пістряво від яскравих жіночих хусточок – пізніше з’ясовувала спецкомісія, так і не розголосивши результати перевірки… У списку подорожувальників поряд з прізвищем районного прокурора і сина начальника райвідділу НКВС можна бачити прізвища секретарки-машиністки райвиконкому або помічниці секретаря райкому – всього жінок в загоні було дев’ять.
У Стрільбичі приїхали, коли весь місцевий люд молився в церкві. Попередивши, що ввечері повернуться, вирушили до сусідніх Біличів. Там теж довелося зачекати, поки люди вийдуть з церкви. Коли їм сказали йти на збори, з усього села з’явилося… усього зо три десятки мешканців. Зібравши у них більше 200 рублів на облігації держзайму, мали повертатися у Стрільбичі. “Многие обедали в селе Биличи и, вероятно, с водкой, – пише Олексенко у спецдонесенні до столиці. – Выехав за село, ехали на шести подводах скученно и пели песни”. В засідку потрапили на узліссі – під вбивчий перехресний вогонь з гори і понад річкою, куди непрохані гості намагалися тікати. Стріляли бійці загону УПА провідника Чорного, який напередодні загинув у бою з енкавеесівцями. Помста повстанцям вдалася цілком: з 37 врятувалося тільки 11 осіб з обозу – дев’ятеро із перших возів просто втекли з поля бою (народний суддя і секретарка-машиністка при цьому були поранені), а поранені на місці бою секретар й інструктор прикинулися мертвими і діждались, поки повстанці зберуть трофейну зброю і швидко зникнуть у лісі.
Підсумовуючи наслідки бою, Степан Олексенко вже не стримує емоцій: “Погубила преступная беспечность и то, что некоторые были после обеда с рюмкой водки, и то, что взяли с собой очень много молодых женщин, которые абсолютно не нужны были для массовой работы, а тем более для боя. Если опасные села, то зачем брать 9 женщин, когда можно было взять вместо них отделение или взвод бойцов – в райцентре дислоцируется рота внутренних войск НКВД? Приехав в Биличи группой в 37 человек, не обеспечили не то что массовой работы, а даже собрать людей не сумели. Получается, не серьезный выезд для серьезных дел, а какая-то воскресная вылазка”…
Після переможного для повстанців бою в Старосамбірський район було стягнуто величезну кількість військової техніки і солдатів. Їхньою метою були вже не збір грошей з селян і не прогулянка з самогоном і дівчатами – вони приїхали вбивати й карати за непослух і прагнення до волі…
До речі…
Те, що ОУН-УПА діяли тільки на території Західної України – частина радянської ідеологічної брехні. Так звані похідні групи ОУН досягали Харкова й Донбасу на Сході і Криму на Півдні. Перші похідні групи ОУН на рідній для Степана Олексенка Черкащині проявили свою діяльність спершу в західних районах області – Монастирищенському, Христинівському, Уманському, Звенигородському, Жашківському і Тальнівському. Дещо пізніше похідні групи з’явилися на Чигиринщині, зокрема у Холодному яру, на Канівщині і в лівобережних районах нинішньої Черкаської області.
Олександр БРАВАДА, www.pres-centr.ck.ua
