Завгородній Ларіон Захарович (справжнє прізвище Загородній) — народився 16 березня 1897 р. в с. Кошарка (Юзефівка) Чигиринського повіту Київської губернії.
Під час Першої світової війни служив у 241-му Пензенському запасному полку. Згодом перевівся в 32-й Сибірський полк, де до січня 1917 року служив підпрапорщиком у кінній розвідці. Згодом — прапорщик. На фронті був отруєний німецькими газами. Восени 1917 року демобілізований.
В листопаді — грудні 1918 році разом зі збільшовиченим матросом Поліщуком та «вєлікоросом» Даніловим створив повстанський загін (500 селян).
В 1919 році — під час більшовицької окупації вступив до загону Дорошенка і Цвітковського.
В 1920 — під час Знам’янського повстання влився до загону Василя Кваші. Діяв в Нерубаївському лісі та його околицях.
Згодом приєдналися до 1-ої Олександрійської (Степової) дивізії під керівництвом Костя Блакитного. Близько трьох місяців Завгородній служив значковим у Степовій дивізії УНР.
В другій половині жовтня 1920 р. приєднався до загону Пилипа Хмари, де був чотовим.
1921 року — командир 1-го Холодноярського кінного полку. Діяв у Чигиринському, Олександрійському, Єлисаветградському та інших повітах.
У жовтні 1921 р. об’єднав під своїм керівництвом загони Мефодія Голика-Залізняка та Миколи Кібця-Бондаренка.
У 1922 р. — керівник Холодноярської республіки, до складу якої входили: Чигиринський полк Мефодія Голика-Залізняка, Чорноліський полк Дениса Гупала, Лебединський полк Чорного Ворона (Черноусова).
Структурно підпорядковувася Головному отаману Холодного Яру Герасиму Нестеренка-Орлу, хоча фактично, 1922 року Холодноярська організація складалася з двох підрозділів. Першою Холодноярською округою (Єлисаветградсько-Олександрійською) керував Герасим Нестеренко-Орел, Другою (Чигиринсько-Звенигородською плюс Чорний ліс на Єлисаветградщині) — Ларіон Завгородній.
29 вересня 1922 року — арештований разом з багатьма іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу у Звенигородці на інспірованому чекістами «з’їзді отаманів».
Під арештом перебував у Лук’янівській в’язниці м. Києва.
2 лютого 1923 року — надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу винесла Ларіону Завгородньому смертний вирок.
Загинув 9 лютого 1923 року під час повстання в Лук’янівській в’язниці.
Поблизу рідного села Ларіона Завгороднього, поряд із залізничною платформою йому встановлено пам’ятник. На ньому напис: “Холодноярському отаманові Ларіону Загородньому, борцю за незалежність України”. І зображено прапор – чомусь не холодноярський, а козацький, часів Запорозької Січі. Можливо й добре, бо це ще раз підкреслює: козацькому роду в Україні ніколи не було й не буде переводу!
