Рівно 90 років тому загинув городищенський отаман Антін Грозний

Дата: 18.10.2012
Автор:

Антін Макарович Грозний народився наприкінці 1890-х років у багатодітній родині. Закінчив чотири класи школи в с. Мале Старосілля. “Після переїзду сім’ї до с. Буда-Орловецька, – розповідала його сестра, – юнаком хазяйнував із батьком та двома старшими братами, решта з десяти дітей – то була сама кукільня, малеча. Собою був красивий, чорнявий, гарно співав, був акуратним, інтелігентним. Парубкував, але, якщо на гульках було щось негаразд, ішов додому, уникав непевних людей і місць, не любив тинятися… Сім’я у нас була трудівнича, хазяйська”1.

Бойовий досвід здобував під керівництвом Трохима Голого. Після загибелі отамана 15 грудня 1921 року Грозний очолив рештки його колись чималої армії. На той час залишилося близько ста козаків. Партизани налагоджували агентурну мережу по селах, знищували зрадників, нападали на невеликі загони червоноармійців, поповнювали продовольчі запаси на совєтських складах, Балакліївському і Городищенському цукрових заводах. Зимували у лісі: в замаскованих землянках, лісових сторожках.
“Якось Антін приїхав додому трохи полежати, – згадувала сестра, – а ми чатуємо – не проґавити б і пташки. Аж ось верхівець скаче. Антін швидко одягнувся і вийшов геть. Верховий забрав два відра пшениці і поїхав собі. Антін признався: дуже кортіло йому порішити грабіжника… Іноді він казав: “Хіба я радий такому життю? Ці діти будуть сиротами”. І показував на своїх менших братів-сестер…
Навесні 1922 року загін зріс до півтори сотні козаків. Діяв отаман переважно в околицях Городища та Балаклії, нищив совєтські органи влади та її прислужників. У травні 1922 року його козаки розгромили Валявський волвиконком. З протоколу №21 засідання Черкаської повітової військової наради “по борьбе с бандитизмом” від 25 травня 1922 року можна дізнатися про подробиці цієї акції. “Налет банды совершен при содействии части местного населения (кулаков и родителей бандитов), – писали окупанти. – Бандитами зверски были убиты 3 члена комячейки, зав. земотделом и сторож комнезама – всего 5 человек. Разграблен посевматериал и ссыппункт ЕПО. Для поднятия духа как у совработников Валявской волости, так и местных граждан, стоящих на страже соввласти, необходимо было принять самые репрессивные меры по отношению к неблагонадежным элементам села Валявы, т. к. работники были в панике и не знали, что делать. Выездсессия уездвоенсовещания, всесторонне обсудив этот вопрос, решила расстрелять десять человек самых активных из заложников, как-то способствовавших бандитам при налете, и отцов, сыновья которых находятся в банде, для воздействия, как на бандитов, так и на местное население, которое сочувственно относится к бандитам… Председатель Бергавинов, Секретарь Астрин”2.
А ось інформація Кременчуцького губернського штабу ЧОН3 начальникові штабу частин особливого призначення України і Криму від 19 липня 1922 року: “…Банда под руководством Орла – Грозного – Дусенко. Месторасположение: Буда-Орловецкая, Виноградский монастырь4, Белозерье – Сунки Черкасского уезда. Банда разбита на сотни, каждая сотня численностью от 15 – 20 человек. Руководителями сотен являются: Грозный – Дусенко, братья. Общее управление бандой – “Орел”. До настоящего времени из этой банды 5 человек поймано живыми, один убит отрядом Смелянской самообороны. Из этой же банды два человека убиты самой же бандой. Один при неосторожном обращении с оружием, другой неизвестно по какой причине, но к трупу была приложена записка: “Ни партизанам, ни крестьянам не годится”5.
Чекіст Сергій Бергавінов у газеті “Известия” зазначав: “Большой язвой на Черкасском теле является разгуливающий по уезду бандитизм, мешающий планомерной работе, как советской, партийной, так и продовольственной, разрушая вол- и сельаппараты, производя убийства отдельных работников, особенно проявила себя в этом крупная банда Грозного до 70 человек, оперировавшая главным образом в Городищенском районе. Май, июнь и июль месяцы отмечаются в уезде как месяцы активных действий и разгула банды”6.
5 серпня козаки Грозного провели блискучу операцію. “В ночь на 5 августа, – з сумом писали окупанти, – при обследовании летотрядом под командой начуездучастка комполка 73 Зоммер-Чарина Городищенского лесного района отряд подвергся внезапному нападению со стороны банды Грозного (численность не установлена) в 3-х верстах от д. Буда-Орловецкая, что 13 верст восточней м. Городище. В результате неожиданного нападения летотряд потерял убитыми комполка т. Зоммер-Чарина, трех комзводов, 1 политрука и 1 красноармейца, отступил к м. Городище… Трупы убитых летотряда найдены раздетыми и зверски изуродованными”7.
Натхненні успіхом, повстанці, не ховаючись, серед білого дня заїхали до Старосілля, неквапливо знищили справи й архіви виконкому і поїхали далі8. Та вже 12 серпня 1922 року загін Грозного зазнав невдачі у бою з ҐПУ…
Ситуація погіршувалася… Селяни, змучені нещадним терором окупаційної влади, вже боялися допомагати лісовикам. Хлібороби підтримували повстанців доти, доки вірили в їхній успіх. Коли ж стало очевидним, що перемагають більшовики, добровільних помічників поменшало. Продовження боротьби наражало село на нові жорстокі кари, грабунки і вбивства. Вкрай негативну роль відіграв т. зв. інститут заложників. А заручниками ставали насамперед патріотичні селяни, дбайливі господарі. Не бажаючи втрачати своїх синів і чоловіків, жінки почали неприхильно ставитись до тих, хто спонукав продовжувати боротьбу. Щоб зберегти життя рідним, яких влада оголосила заручниками, жінки мусили ставати донощиками. Та й серед чоловіків вже були такі, які вирішили за краще змиритися з совєтською владою, ніж потрапити в її немилосердні лещата. Села тепер партизани оминали: і себе не хотіли наражати на небезпеку, і своїх рідних. Тим більше що влада стала організовувати відділи самоохорони з відданих їй сільських активістів. Для цих людей ліс небезпідставно асоціювався зі смертю. Отож вони, отримуючи від червоних зброю і дозвіл на формування, ставали активними помічниками окупантів. Особливо поспішали створити такі загони комнезамівці “бандитствующих сел” (вислів Сергія Бергавінова).
А тут ще Грозний на деякий час залишив загін…
“Банды, лишенные руководства и отрезанные от населенных пунктов, единственных источников снабжения продовольством, – писав Бергавінов, – бродили по лесам, как в пустыне, у них начал падать дух. Пробовали двинуться в свои родные очаги бандитизма – села Буда-Орловецкая и Староселье, но были встречены не хлебом и салом, как раньше, а дружным огнем охороны незаможних. Потеряв ранеными, ушли в лес. Там в очень короткое время (2 – 3 дня) приняли два боя с отрядами военкомандования и потеряли всех своих лошадей, обоз и 4 убитых. После этого банда совсем опустила руки, среди нее начался спор и ропот”9.
Повстанці шукали виходу з глухого кута… Як завжди, знайшлися слабодухі, які клюнули на ідею “переходу на сторону совєтської влади”. 22 серпня 1922 року почалися переговори, на які виїхав член президії повітової військової наради, начальник відділу ҐПУ Сергій Бергавінов. Загін Грозного на той час нараховував 55 козаків і старшин.
28 серпня Бергавінов агентурним шляхом довідався, що партизани схиляються до рішення продовжувати боротьбу. Тоді він із двома чекістами наважився на зустріч із лісовиками. Він хотів розвіяти недовіру повстанців і переконати їх, що совєтська влада, пообіцявши “амністію”, свого слова не порушить.
Сміливий вчинок Бергавінова, який пішов на переговори у ліс, справив враження. Його брехлива агітація досягла успіху: 45 повстанців вирішили здатися. “Дабы окончательно расположить банду на свою сторону и обеспечить переход ея, тов. Бергавинов С.А. решает отослать бывших при нем сотрудников в с. Орловец, а сам остается с бандой ночевать в лесу, в хате лесничего. Ночью во время (его) сна банда делает вторичное собрание и большинством решает уйти в лес”10. А Бергавінова залишили “спокійно спати”. Ката не вбили, напевно, через те, що могли постраждати родичі повстанців, серед яких багато було визначено відповідачами.
Прокинувшись, чекіст був украй розчарований, але свого наміру не залишив. Повернувшись вранці в Орловець, чекіст скликав сход і наказав селянам сформувати делегацію, яка повинна йти в ліс і вимагати “перехода банды на сторону советской власти”11.
Близько чотирьох десятків селян змушені були йти в ліс. Під вечір вони повернулися з двома партизанами і повідомленням, що завтра прийдуть й інші. І справді, за 3 – 4 дні з’явилося 45 партизанів. Бергавінов вважав, що для селян “переход банды на сторону советской власти” став святом, котре “дало можливість зайнятися спокійною мирною працею”12, результатами якої й прагнула скористатися голодна Москва.
За це досягнення, а також за ліквідацію партизанського загону Добровольського, що діяв на дніпровському побережжі, “знищення зв’язків отамана банди Чорного Ворона”, розкриття Городищенської філії СВУ 11 вересня 1922 року пленум “Уездвоенсовещания” ухвалив просити Москву нагородити Сергія Бергавінова орденом Червоного прапора.
У двадцятих числах сумного вересня 1922 року здалися ще чотири лісовики. Коли нарешті повернувся отаман, то побачив, що він залишився практично сам…  А чекісти продовжували пантрувати. “Черкасский уездучасток: в район Виноградского монастыря, – писали вони, – прибыл бандит атаман Грозный со своим помощником Искрою, к которым примкнули не сдавшиеся ранее 5 бандитов этой банды. Указанная банда скрывается в районе Буды-Орловецкой”13.
Для її ліквідації виїхав командир 1-го батальйону 73-го полку Луцький та начальник відділу ҐПУ Бергавінов із загоном “самоохорони”. Тимчасово виконуючий обов’язки начальника штабу 25-ї дивізії Орлов наказав: “В случае несдачи банды будет приступлено к изъятию заложников” (тобто розстрілу. – Ред.).
Антін вирішив продовжувати боротьбу до останнього. Проти ночі 18 жовтня сім партизанів Грозного наскочили на “лесозаготовительный отряд ТАОН” 5-го артилерійського дивізіону в селі Дубіївка, що за 10 верст на північ від Сміли. Внаслідок нападу вісім червоноармійців було обеззброєно14.
З Грозним до кінця залишався молодший брат отамана Голого – Галайда. Селяни називали його Гольонок.
Одного дня отаман із Гольонком вийшли з лісу на переговори з владою села Буда-Орловецька. Зайшли до обійстя Пилипа Мазовецького на кутку Ковалівка. Поїли і полягали спати. А зрадник уже мчав конем у Городище, щоб повідомити штаб загону “Красних мстітєлєй”, де перебуває отаман. Загін “мстітєлєй” не забарився. Прискочили, оточили хату Мазовецького. Оскільки Грозного боялися, то, тихо підкравшись, почали стріляти через вікна. “Грозного забили відразу, а Голенка поранили, – розповідав Андрій Тегерешвілі. – Він заліз на піч і звідти аж до полудня відстрілювався відразу з двох наганів, доки в печі не провертіли дірку і не захопили його. Тіло Грозного і пораненого Голенка повезли до Городища і в дорозі, в урочищі Три Липи, Голенка добили”.
А ось інша версія загибелі отамана і його відданого помічника. “18 октября отряд Городищенской самообороны… – повідомляли чекісти, – настиг банду Грозного в районе Городище – в результате убит атаман Грозный и тяжело раненым взят один бандит. Банда рассеялась по разным направлениям – поиски продолжаются. Труп Грозного 22 октября сфотографирован и зарыт в землю”15.
Після вбивства Антона одна з його сестер два місяці переховувалась у сусідньому селі – боялася репресій, “бо брата Порфира вже забрали”…
Так закінчився хресний шлях ще одного борця за волю України – отамана Антона Грозного. Вічна пам’ять всім, хто до кінця був твердий!

З книги Романа КОВАЛЯ “Коли кулі співали”
___________

1 Тут і далі: Тегерешвілі А. Отаман Грозний // Героїзм і трагедія Холодного Яру. – Київ: Незборима нація, 1996. – С. 224 – 225.
2 ДАПО, ф. р-1186, оп. 1, спр. 10, арк. 25.
3 ЧОН – “Части особого назначения”.
4 Цей монастир розписував прадід Антона – талановитий маляр, привезений із Росії. – А. Тегерешвілі.
5 ДАПО, ф. р-7473, оп. 1, спр. 112, арк. 60.
6 Известия (Кременчук). – 1922. – 17 сентября. – №212 (1033).
7 ДАПО, ф. р-7473, оп. 1, спр. 113, арк. 9.
8 Там само. – Арк. 4
9 Известия (Кременчук). – 1922. – 17 сентября. – №212 (1033).
10 ДАПО, ф. р-1186, оп. 1, спр. 10, арк. 4 зв., 44.
11 Там само.
12 Известия (Кременчук). – 1922. – 17 сентября. – №212 (1033).
13 ДАПО, ф. р-7473, оп. 1, спр. 113, арк. 76.
14 Там само. – Спр. 12, арк. 48.
15 Там само.

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Коментарі закриті.

Спецвипуск

Газета 'Козацький край' номер 21  грудень  2018

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 7  грудень  2018

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру