8 вересня 1514 року відбулася битва під Оршею, в якій польсько-литовсько-білорусько-українське військо, очолюване руським князем Костянтином Острозьким, ущент розгромило армію Московського царства.
Наприкінці XV сторіччя між Литовсько-Руською та Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. І на карту були поставлені вже не локальні суперечки за певні території, а домінування у всій Східній Європі. Обидва князівства ще протягом ХІІІ – XV ст. зуміли об’єднати навколо себе більшість давньоруських земель, і почали запеклу битву за домінування у регіоні.
У листопаді 1512 року московський цар Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське, і напав на Смоленськ. Однак, з наскоку місто взяти не вдалося, а тому московитам довелося провести ще три кампанії, допоки 31 липня 1514-го фортеця не капітулювала. Падіння Смоленська створило сприятливі умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І Ягеллончик уже майже рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала вставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці не було. Великий гетьман Литовський п’ятдесятичотирилітній волинський князь Костянтин Острозький, мав під рукою українські полки з Волині та Поділля. Проте рух уздовж кордону Білгородської орди не давав йому можливості кинути їх на московський фронт. Тільки ополчення київської землі разом із союзними кримськими татарами здійснило у 1513 – 1514 роках два походи на Сіверщину. Вже після падіння Смоленська і захоплення московським військом Мстиславля, Кричева і Дубровно шляхта почала збиратися на війну. Крім того, польський уряд погодився надати допомогу Литві.
На шляху до битви
У серпні 1514 р. в Мінську польське і литовське війська об’єдналися під загальним керівництвом короля. Союзна армія налічувала 26 тис. кінноти та піхоти, та кілька важких гармат. Привівши полки до Борисова, Сигізмунд залишився у місті. Далі військо повів Костянтин Острозький. Його головним задумом було якнайшвидше притягнути московські війська і рішуче дати їм генеральну битву. На це геніального українського полководця штовхали кілька причин: по-перше, польсько-литовсько-руське військо, набране переважно зі шляхти, довго вкупі не протримається через затяжну війну; по-друге, потрібно було не дати супротивникові закріпитися в захоплених містах, а по-можливості і вибити їх звідти; по-третє, – московини могли в будь-який момент нацькувати татар на південні кордони Литовської держави, а відтак, полководцю самому б довелося направити туди частину полків.
Просуваючись на схід, Острозький форсував кілька заболочених річок, і розбив кілька московських передових загонів. 7 вересня його військо досягло Дніпра в районі Орші. Московське військо, очолене воєводою Іваном Челядніним, стояло на протилежному березі. За чисельністю воно сягало 40 тис. кінноти. Слабкістю московського воєводи були відсутність піхоти та артилерії. Крім того, московське військо роздирала ворожнеча між воєводами.
Острозький не став особливо укріплюватись на правому березі. Після ретельної розвідки ворожих позицій через річку було перекинуто два мости з діжок. Частина кінноти перейшла Дніпро вплав. Челяднін вирішив не заважати підходу ворога. Можливо, він розраховував, використовуючи чисельну перевагу, скинути противника в річку і таким чином повністю його знищити. Нерішучість воєводи дала змогу Острозькому до початку активних дій не лише переправити військо, а й вишикувати його в бойові порядки.
По переправі гетьман розділив кінноту на дві частини, а центр зміцнив піхотою. На лівому фланзі, на який і мала припасти, за тогочасним воєнним звичаєм, основна атака, стояли литовські полки. Цю групу князь очолив особисто. Праворуч нього стала польська кіннота, між двома крилами Острозький поставив частину піхоти. Позаду лівого крила стояла друга лінія війська, а фланг замикали три легкі кінні хоругви. Позаду правого крила теж стояла друга лінія на чолі з Янушем Свєрчевським. Його правий фланг був прикритий трьома хоругвами легкої кінноти. А вже за нею на самому краю поля бою було встановлено батарею. Артилерійська позиція була дібрана досить вдало: підходи прикриті важкодоступною місцевістю, а гармати замасковані кущами.
Челяднін поводився безтурботно: крім того, що дав можливість супротивникові вишикуватися за власною схемою, то ще й не провів розвідки. Наявність батареї залишилася для нього таємницею. Челяднін розташував свої полки за класичною схемою проведення атаки. Імовірно, московський воєвода хотів трьома концентрованими ударами розколоти литовсько-польське військо. Водночас Острозький сподівався за допомогою фронтального бою зупинити ворога й перетворити його чисельну перевагу на тисняву з людей і коней.
Вирішальна битва
8 вересня рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів. Спочатку, як і очікувалося, московські загони потіснили русько-литовські бойові порядки. Проте атакуючі не отримали допомоги Великого полку. Використовуючи суперечності між Голіцею та Челядніним, союзний воєначальник нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, із заздрості видавали один одного. Князь Костянтин скористався цим і контратакував ворога всіма литовськими силами й частиною польських хоругов. Острозький сам очолював усі контратаки української кінноти і бився, як простий вояк. Після жорстокого рукопашного бою правий фланг московського війська був розбитий і вдався до втечі. У цей час на лівому фланзі пішов в атаку полк Лівої руки.
В середині дня Челяднін дав наказ правому полку атакувати. Та поляки не стали його переслідувати, а, навпаки, залишили важку кінноту на місці, а легкі хоругви почали імітували відступ у бік Дніпра. Челяднін вирішив, що супротивник тікає по-справжньому, й кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого. Не знаючи про засідку, ці полки щільною масою вийшли на піших стрільців і гармати. Останнім не треба було навіть цілитися.
Московське військо зупинилося і змішалося. Коли ж кілька важких ядер поцілили в задні ряди, почалася паніка, що швидко охопила більшість атакуючих. Поразки флангів призвели до того, що Челяднін зі своїм полком залишився сам на сам проти всього литовсько-польського війська. Костянтин Острозький швидко організував скоординовану атаку з кількох боків. Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала до ночі. Втрати московського війська сягали тридцяти тисяч вояків, а Челяднін, восьмеро воєвод, 37 значних бояр та півтори тисячі дворян потрапили у полон. Причому більшість втрат Московії припали на дворянство, яке становило кістяк феодального війська.
Після битви
Здавалося, шлях на Смоленськ був відкритий, і Литва зможе з легкістю повернути втрачені території. Однак, шляхта вже не хотіла воювати і самовільно почала повертатися додому. У такій критичній ситуації Острозький спромігся організувати лише повернення Мстиславля, Кричева та Дубровна. Союзне литовсько-польське військо незабаром було розпущене.
Самого ж Костянтина Острозького перемога під Оршею зробила відомим по всій Європі: про неї розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Острозького з тріумфом зустрічали у Варшаві та Вільнюсі, і на честь перемоги під Оршею він побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви.
P.S. У 2005 році чотирьох активістів опозиційного Білоруського народного фронту покарали штрафом (у перерахунку на євро – €1500 кожного) за святкування річниці перемоги під Оршею. Для правих Білорусі битва стала символом боротьби з московською окупацією. Офіційна ж влада Лукашенка всіляко переслідує демонстрантів, які намагаються святкувати славну баталію.
www.starozytnosti.blogspot.com
