Михайло Гаврилко в одностроях стрільця УСС
5 вересня 1882 року у селі Козацькі Хутори поблизу с. Рунівщина, тепер с. Гаврилки Полтавського району народився Михайло Гаврилко— скульптор, учасник українських визвольних змагань поч. XX ст.
Студіював кераміку і різьбярство по черзі в Миргороді — в художньо-промисловій школі ім. М. В. Гоголя (1699—1904 pp.), у Петербурзі — в Училищі рисування (1904—1905 pp.), у Кракові — в Академії красних мистецтв (1907—1912 pp.). Рік працював у майстерні Е. Бурделя в Парижі. Виявив у своїй творчості багато сили, енергії, поривів, оригінального світовідчування. Відзначався бурхливим, не завжди врівноваженим характером. Ціле його життя — це одіссея переїздів, обшуків, арештів, втеч. Широке полотно його пригод, подане у повісті, затьмарило б не один сюжет авантюрного твору. Поряд із творчою займався активною політичною діяльністю як член РУП, УСДРП, СВУ. З початком Першої світової війни 1914 p. вступив до Легіону УСС як простий вояк, а потім командир 1-ї Залізноі чоти. В роки Української революції був старшиною Козацько-Стрілецької (Сірої) дивізії, скінчив життя партизаном-повстанцем. Наука за кордоном не пригнітила його дужої романтичної індивідуальності й оригінального, живого і сильного світогляду. В основу світовідчуття клав похвалу близькості до природи і самій природі. Шанував язичницьких богів. Уважав українську культуру однією з найбагатших в Європі, переживав, що світ не знає її. Невироблення й нескристалізованість національної культури пов’язував з чужими впливами, які викривили й покалічили українську душу.
- Робота Михайла Гаврилка – “Козак і дівчина”
Головні твори: “Ганнуся” (1909 p.), “Сироти”, “Козак і дівчина”, “Каменяр” (1915 р.), “Воля” (1916 p.). Найбільшим досягненням був проект пам’ятника Т. Шевченку в Києві (1912 p.): грізного велета у киреї оточували внизу групи козаків і селян. Створив проект пам’ятника Т. Шевченку для Харкова. Виконав барельєф-медальйон та бюст для Полтавського театру (1919 p.).
Заарештований чекістами як керівник антибільшовицького повстання на Диканьщині, був страчений у Полтаві восени 1920 p.
