1917 – рік утворення Центральної Ради. «Тільки національно- територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на Українські землі» – цю фразу можна назвати основним орієнтиром Центральної Ради у складному процесі українського державотворення.
На те, що автономістські погляди мали перевагу над самостійницькими поглядами вплинуло багато чинників: по-перше, серед українських мас ідея самостійності ще не була такою популярною і доказом цього є відхилення першим українським військовим з’їздом проекту резолюції М. Міхновського, у якому мова йшла про українську державну самостійність, по-друге, невигідно було так раптово відділитися від Росії, ще В. Винниченко писав «Для чого? Де ми знайдемо більше того, що тепер ми матимемо в Росії?» і по-третє, в України був більший шанс вибороти в Росії автономію, ніж самостійність.
Російський Тимчасовий уряд, слабо кажучи, не був прихильником українських націоналістичних проявів. Свідченням цього є відхилення вимог української делегації, що прибула до Петрограду в травні 1917 року, на чолі з Винниченком, Ковалевським та Єфремовим щодо надання автономії Україні. Внаслідок таких дій Центральна Рада 23 червня ухвалила свій Перший універсал та проголосила його на Другому Військовому з’їзді. У ньому заявлялося: “ Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори”.
У відповідь на прийняття Першого Універсалу, до Києва 28 червня 1917 року завітала на переговори делегація в складі М. Терещенка, О. Керенського та І. Церетелі. Занепокоєні таким розвитком державотворчості в Україні, вони мусили прийняти всі умови Центральної Ради і визнати її як крайовий орган влади.
Російські шовіністи були у шоці від того як же ж «нахабніють» українці, а російська преса звинувачувала Центральну Раду у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших можливих і неможливих гріхах та злочинах.
Але українську владу вже ніщо не зупиняло. Зрештою, 16 липня В. Винниченку було надіслано з Петрограда телеграму, в якій був текст угоди між Центральною Радою та Тимчасовим урядом – Росія змирилася з тим, що Україну вже не втримати під повним контролем. Єдине, в чому не вдалося досягти компромісу – це українізація армії: «Тимчасове Правительство… уважає недопустимими заходи, котрі б могли нарушити єдність організації й управління армією». Пізніше ще буде час Армії УНР і буде війна проти знахабнілої більшовицької Росії…
