Cьогодні – 125 років від дня народження Олександра Архипенка – митця, прославленого у Європі та світі, та маловідомого у рідній Україні.
Народився він 11 червня 1887 року в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко.
У 1902–1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений 1905 за участь у студентських виступах, пов’язаних з початком революції 1905–1907. В 1906 продовжив навчання мистецтву у Станіслава Святославського. В 1906 разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. В цьому ж році переїхав до Москви, де в 1906—08 продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.
В 1908 — переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У Парижі Архипенко оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також жили художники — виходці з України Володимир Баранов-Россіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з А. Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. Він відкрив в 1910 у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.
В 1910 здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина). З 1912 по 1914 роки Архипенко викладає у своїй власній Школі мистецтв у Парижі. На заваді творчості не стали ні Перша світова війна, ні післявоєнні конфлікти навколо збільшовиченої Росії, яка вторглася на землі самостійної України. 1914 року Архипенко переїжджає до Ніцци. 1920 року бере участь у Дванадцятому бієннале у Венеції. 1921 року засновує власну Школу мистецтв у Берліні.
З 1923 р. оселився у США, де відкрив школу пластики (Нью-Йорк, 1924), викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.
Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — т. зв. «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».
1934 року бере участь у оформленні українського павільйону на виставці у Чикаго, виставляє в ньому свої роботи.
У 1920—1930-х рр. брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам’ятниками Т. Шевченку, І. Франку, кн. Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.
Помер і похований у Нью-Йорку на кладовищі Вудлон.
