Наприкінці травня 1768 року з Холодного Яру розпочалося масштабне, відчайдушне і надзвичайно жорстоке селянсько-козацьке повстання, назване страшним для ворога словом Коліївщина. Край, звідки колись повів козацькі полки проти поневолювачів гетьман Богдан Хмельницький, цього разу дав гайдамакам водночас двох гетьманів – Максима Залізняка та Івана Гонту…
Минулої суботи, 19травня у с.Медведівці Чигиринського району, де виріс Максим Залізняк і звідки почалося повстання, не чутно було брязкоту шабель і кіс, перероблених з косіння трави на «скошування» ворожих голів. Ясна річ – час нині інший, тож нічого дивного, що під час святкування чергової річниці Коліївщини тут не було тих грізних звуків, а лунала музика, спів та веселий галас юних козачат. Дивно й страшно за інше… Колись у цьому краї тисячі селян-гайдамак узяли до рук зброю, щоб скинути релігійний і національний гніт та захистити майбутнє своєї нації. Сьогодні ж їх подвиг зібралися вшанувати заледве сотня місцевих жителів, та й то разом з організаторами.
Основними гостями заходу була делегація з села Розсішки з Христинівського району, де народився Іван Гонта та делегація з Умані на чолі з булавним Українського козацтва Вадимом Дядюрою.Вони привезли з собою чудових артистів та діток для участі в спортивних змаганнях школярів та й самі приїхали явно не «для галочки», а за покликом козацького серця, для якого Умань – це не просто слово у штампику в паспорті з місцем прописки… Було і шестеро козаків із Черкас, на чолі з представником гетьмана Козацтва Запорізького генерал-осаулом Валерієм Дмитровичем Сопком. На флагштоку біля пам’ятника Залізнякові біля державного синьо-жовтого стяга цього року майорів малиновий прапор «Вільного Козацтва Холодного Яру», а поруч козаки розгорнули ще й чорне знамено з написом «Воля України або смерть!» – прапор холодноярських гайдамаків ХХ століття. Ото й усіх організацій сучасного козацтва, які були представлені на святкуванні… Невже, окрім як у Холодному Яру та в Умані – і козаків більше ніде немає, хто голову готовий схилити перед пам’яттю подвигу прадідів?! Так у сучасних «реєстрах» близько50 козацьких організацій і золотих цяцьок на погонах їхнього «генералітету» – стільки, що як їх докупи скласти, то й Чумацький шлях тій кількості зірок позаздрив би! Але назватись козаком замало, треба шанувати і пам’ятати всіх героїв, які померли за рідну землю і волю. Тарас Шевченко завжди пам’ятав, що він є внуком гайдамаків і що в його жилах тече кров коліїв-гезів. А сучасні козацькі організації забувають свою історію, своїх героїв, рідну мову. І той факт, що майже всі козацькі організації проігнорували річницю початку «Коліївщини», говорить про те, що це просто шароварники і не мають права називатися козаками.
З районного начальства – один начальник відділу освіти, з обласного – нікого. Ясна річ, що зі столиці – тим більше. І не тільки від влади. Десь поділися бурхливі діячі від опозиції, притихли партії… Дата, яка мала б вшановуватися на всеукраїнському рівні, заледве переросла рівень заходу сільського. Та й то – завдяки дивовижній кипучій енергії директора філіалу «Холодний Яр» НІКЗ «Чигирин» Богдана Легоняка та жменьки ентузіастів! А колись це свято було надзвичайно шановане чиновниками: і не тільки в часи Ющенка, а і в часи Кравчука-Кучми і навіть їхніх радянських попередників-партноменклатурників. Боялися, видно, проштрафитися перед самим лише ім’ям Тараса Шевченка, який закликав вічно пам’ятати про гайдамаків, попереджав про «новий огонь з Холодного Яру…» От якби над відзначенням річниці найбільшого народного повстання за волю, яке колись прославило Чигиринщину на весь світ, районне начальство потрудилося хоча б так, як 30 квітня потрудилося над відзначенням вигаданого ним «Свята весни»! Бо тоді у Холодному Яру на вшанування пам’яті отамана Чучупаки і його козаків-повстанців з’їхатися простіше було тисячам людей звідки завгодно – з Києва, Донецька, Львова, навіть з Польщі та Америки, але… не місцевим. Причина з’ясувалася пізніше – коли до редакції «Козацького краю» передали копію «креативного» листа від районного начальства, який «височайше прєдпісивал» головам сільських рад привезти кожному по десять представників на «Свято весни». І не цікавить, в яке авто чи на якого воза сільський голова мав тих людей всадити, щоб доставити до райцентру! Цікаво: чому саме коли вранці у Холодному Яру отець Василь читав панахиду по убієнних, то в Чигирині під веселу музичку розпочинали «Свято весни»? А коли ввечері на хуторі Буда відкривали Музей історії Холодного Яру – на вшанування тих, хто боровся і поліг за наш край, у Чигирині була «святкова дискотека». Чому саме 30 квітня, коли з початку весни минув вже цілий місяць, з’явилося це «Свято весни» в окремо взятому Чигирині? Адже якщо це було до Дня «мєждународной солідарності трудящіхся», то воно ж святкується 1 травня? Чому жодним словом – добрим чи хоч поганим, не обмовилася районна комунальна газета про те, що в цей день до Холодного Яру з’їхалися тисячі гостей – не загадала їх хоча б як потенційних інвесторів розвитку туризму в регіоні? Неповага до гостей Чигиринщини? А «Свято весни» в радянському стилі саме 30 квітня – просто «випадкове співпадіння»? Наступного року перевіримо: чи зміститься дата чиновничого «Свята весни» і знову вирушить похмурою тінню за холодноярським Святом отамана Чучупаки і борців за Волю…
Зрештою, святкування річниці Коліївщини у Медведівці вдалося на славу – принаймні для тих, хто його бачив. Низький уклін вчителям шкіл Мельників, Головківки, Грушківки, Жаботина і Нової Осоти, які привезли на захід своїх дітей! Ті юні українці, які цього дня на батьківщині Залізняка змагалися у спорті і всотували у свої серця разом з повагою до історії свого народу ще й усвідомлення його величі, пройшли свій міні-шлях справжнього козацького джури. З них виростуть не шароварні, а справжні козаки – адже тільки поважаючи подвиг своїх предків, намагатимешся бути їх достойним нащадком.
Олег ОСТРОВСЬКИЙ
