Суботнього дня алея бульвару Тараса Шевченка в Черкасах ожила українськими орнаментами. А ще – знайомствами, спілкуванням, піснями та клацанням затворів фотокамер. Черкасці у костюмах, сорочках та футболках з українською національною символікою, пройшли Парадом вишиванок від площі Богдана Хмельницького до парку 50-річчя.
Ідея проведення такого параду виникла у процесі промо-акції етнофестивалю «Трипільські зорі», який відбудеться 26-27 травня в Черкасах у Долині троянд. Як розповідає Інна Шемет, організаторка цього заходу та і самого фестивалю, дійство має популяризувати українську мову та культуру.
На захід прийшло небагато людей, близько 50 осіб. «Потрібно рекламувати подібні заходи. У нашому місті наскільки багато подібних акцій, але про них ніхто не знає. Мені ось донька подзвонила і сказала: «Приїжджай», – ділиться одна із учасниць параду. На запитання про те, як рекламували дійство, організатори відповідають: поширювали інформацію лише по інтернету та серед знайомих.
«Головне почати, закласти фундамент подібним ініціативам», – впевнений представник ініціативної групи «Здравіє» Данило Майоров.
«Невже оце і всі українці?..», – іронізує Юрій Колісник. Власне, чоловік вважає: патріотизм не у одязі, а в серці: «Все залежить не від вишиванки, а від того, що в людини в душі. Є такі люди, які ходять у ній, мов у спецодязі, на роботу і при цьому голосують за те, щоб зберегти пам’ятник Леніну, тоталітарні назви вулиць, ратують за тоталітарну ідеологію, роблять реверанси нашому «сусіду».
Пластунка Наталія за те, щоб не купувати вишиванки, а вишивати їх самим. Дівчина каже, що це надзвичайно просто та і грошей багато не треба. Лише 70 гривень. Саме таку суму Наталка витратила на свою сорочку.
А ось Валентині Мусіївні майже 71 рік. Проте, не зважаючи на свій вік, жінка дуже активна: колишня вчителька математики пише вірші, займається літературною студією, вишиває рушники своїм учням. Не полінувалася вона і прийти на Парад вишиванок. Жінка з усмішкою розповідає: «Ніяк не встигала за колоною, тому під’їхала на тролейбусі. Вийшла на зупинці, а потім спіймала хлопця на велосипеді і попросила його групу наздогнати і запитати, де всі зупиняться. А хлопцю і відказали, що, мабуть, розбредуться хто куди». Проте Валентина групу врешті-решт наздогнала.
Група «найстійкіших» учасників ходи (адже не всі змогли чи захотіли дійти до кінця) зупинилась у парку неподалік мосту закоханих. На тлі Дніпра символічно попрощались, заспівавши гімн України.
Андрій ЧЕРНЕГА, ЮЛІЯ ПОХИЛ, www.prostir.ck.ua
