10 квітня 1881 р. народився В’ячеслав ПРОКОПОВИЧ, нащадок чигиринського козацького роду, громадський, політичний, державний діяч, педагог, історик, публіцист, член Центральної Ради, голова Ради народних міністрів Директорії УНР, виконуючий обов’язки Президента УНР в екзилі.
В’ячеслав Костянтинович Прокопович (*1881 – †1942) — політичний і громадський діяч, педагог, публіцист і історик.
Народився у Києві.
Після 1905 року– діяч Української демократично-радикальної партії, згодом ТУП. У 1917 році– член ЦК УПСФ, член Центральної, згодом і Малої Ради.
У кабінеті В. Голубовича — міністр освіти.
Наприкінці періоду Директорії УНР (з 26 травня 1920 р. до 10 листопада 1920 року) — голова Ради міністрів УНР.
З 1921 року– в еміграції, у 1925–1939 рр. — редактор тижневика «Тризуб».
Виконував у 1939-1940 рр. обов’язки Голови Директорії (голови держави) в уряді Української Народної Республіки в екзилі.
Помер 1942 року в Бесанкурі біля Парижа, де й похований.
Цікаво, що коли радянський(!) письменник Юліан Семенов писав свій роман «Третя карта», то згадав горду відмову українського патріота, якому нацисти в окупованому Парижі пропонували співпрацю: «Маріонеткою бути не вмію: я – Прокопович!»..
.