«Козацький край» вирішив спробувати дослідити, який саме бронепотяг УНР брав участь у бою за станцію Христинівка, свідком якого став знаменитий поет Володимир Сосюра, тоді ще гайдамака Слобідського коша Армії УНР – артилерійську “дуель” між українським та більшовицьким панцерниками він описав у своїх спогадах. Були вражені, коли дізналися, що тоді, у серпні далекого 1919-го року
, за Христинівку билися цілих три українські панцерники: «Запорозька Січ», «Великий Луг» і ще один, назва якого не дійшла до нашого часу у жодному з документів. Очевидно, саме той «безіменний» і горів на очах у Володимира Сосюри після прямого попадання більшовицького снаряда. Про його подальшу долю нічого не відомо – очевидно, він був остаточно знищений або захоплений ворогом у христинівському бою. А «Запорозька Січ» і «Великий Луг», проріджуючи артилерійським вогнем шеренги наступаючих більшовиків, зуміли вирватися з оточення, після чого про подальшу долю «Великого Лугу» знов-таки нічого не відомо, а «Запорозькій Січі» ще судилося славно повоювати під новим іменем – «Хортиця». Про цей панцерний залізничний потяг УНР – подальша наша розповідь…
Коли степи України палали у вогні війни за волю, молоде військо УНР мало близько трьох десятків бронепотягів. Називали їх українські вояки по-різному: від ніжно-романтичних «Гандзя» і «Люся» – до грізних «Помста», «Палій» і «Громобій». Та в більшості своїй панцерники мали імена патріотичні: «Вільна Україна», «Гайдамака»,«Запорожець», «Сагайдачний», «Воля»… Були серед них і трофейні, польські та російські, і зроблені в Україні – у Дрогобичі й Києві. Були справжні, зі сталевими стінами і потужними гарматами, а були й саморобні, які жартівники-фронтовики прозвали «солом’яними панцирками».
Панцерник "Хортиця". Станція Тальне (Черкащина), вересень 1919 року
Панцерник «Хортиця» пройшов шлях від «солом’яного» до одного з найгрізніших у війську УНР. Спочатку його наспіх склепали у кам’янецьких майстернях і кинули на фронт. Йому личило перше ім’я – «Запорозька Січ», бо стінки вагонів мав майже такі, як частокол давньої однойменної козацької фортеці – дерев’яні, зі скріплених докупи шпал, пофарбованих у сіро-зелене. Їх пробивала навіть вдало випущена ворогом куля зі звичайної гвинтівки, не те що снаряд. Проте мав славу щасливчика – вціляли у нього рідко, бо низенький був…
У серпні 1919-го він повільно, але впевнено повз через Вінничину, пробиваючись через ворожі заслони, час від часу зупиняючись, щоб відновити пошкоджене залізничне полотно – на Христинівку. Потрапивши у Христинівці в оточення, зумів не тільки з боєм прорватися з ворожого кільця, але й «підлататися» на станції Монастирище новеньким панцерним паротягом, відбитим у «червоних». Зовсім скоро отримали ще й два справжні панцирні вагони – цього разу вже від «білих». Ощетинившись чотирма тридюймовими гарматами і 14 кулеметами, український бронепотяг вирушив у нові бої. Скроєний з частини «Запорозької Січі», трофейних більшовицького панцерника «Сєдьмой Сумской» і денікінського «ОВО-ч.3», бронепотяг «Хортиця» поєднав найкращі їхні якості. Саме таким – в усьому блиску справжнього броньованого монстра з ретельно намальованим на бронестінці тризубом, «Хортиця» залишилася на єдиному фото, зробленому у вересні 1919 року на станції Тальне сучасної Черкащини. В успішних боях за Вапнярку, Рудницю і Попелюхи шрапнель снарядів і кулеметні черги з «Хортиці» сіяли паніку в рядах білогвардійців-денікінців, які прийшли в Україну, намагаючись повернути державу під крило «єдіной і нєдєлімой» імперії. Не знав хоробрий екіпаж, що воювати йому залишалося вже не довго…
Наприкінці жовтня 1919-го довелося знову битися за Вапнярку, яку вчергове захопили денікінці. В тяжкому бою загинуло шестеро козаків залоги панцерника, ще 12 були поранені – у тім числі двоє старшин. Серйозно ушкоджений ворожими снарядами паротяг вже не міг бути таким маневреним, як раніше, проте таки вийшов переможцем і виніс з бою уцілілих козаків свого екіпажу. Остання битва була під Проскуровим (сучасним Хмельницьком) – зранена «Хортиця» зійшла з ушкоджених рейок під укіс…
Світлана КРАВЕЦЬ
