На малюнку Юрія Журавля відтворено сцену історичного поєдинку між очільниками козацького та московського військ, гетьманом Конашевичем-Сагайдачним і князем Бутурліним. Перед строєм своїх військ вони зійшлися у поєдинку в Тушино (нині це – частина міста Москва). Бутурлін промахнувся списом і отримав гетьманською булавою по голові, після чого впав з коня під глузливий регіт козаків. Московське військо розвернулося і відступило без бою…
Спільний удар українських і польських військ 1618 року завершився розгромом ворога на величезній території російських земель
Навесні 2022 року вшановували день пам’яті гетьмана Петра Сагайдачного, чий земний шлях завершився рівно 400 років тому. Канонізованого два роки тому, Церква офіційно проголосила в часі повномасштабного російського вторгнення Сагайдачного покровителем українського війська. Щоб зроуміти символізм події – слід не забувати переможну історію…
XVII століття розпочалося вкрай невдало для Московського царства – великим голодом, спричиненим неврожаєм з-за змін клімату, що настали після виверження у лютому-березні 1600 року вулкана в Перу, який і до сьогодні називається Хуайнапутіна (ісп. Huaynaputina).
«Смутний час» викликав у Московії низку селянських бунтів і двірцевих переворотів. Забитий і темний московський народ звик до рабської покори царям, але після загадкової смерті останнього нащадка Івана Грозного, царевича Димитрія, відмовлявся коритися боярам, кого б ті не пробували коронувати зпоміж себе. Натовпу так хотілося царя, що ним двічі проголошували самозванців – так званих «Лжедимитріїв Першого та Другого». Причому, в усіх заколотах армія московитів проявляла себе як слабка і деморалізована, а бояри кликали на допомогу у «внутрішніх розборах» то Швецію, то Річ Посполиту. Після того як Московщина була неодноразово бита усіма, «кому не ліньки», так звана Семибоярщина (московський уряд з семи бояр) у вересні 1610 року відкрила ворота Москви польсько-литовсько-українським військам Речі Посполитої і змирилася з роллю країни, порядок у якій мали наводити ззовні. На московський престол бояри запросили правителем 15-річного королевича Владислава з польської Варшави, а до часу, поки він подорослішає, зобов’язувалися дослухатися до тимчасової військової адміністрації (залоги) від поляків, литовців і «черкасів», як називали у тогочасній Москві українців.
Проте від грудня 1612 року стало зрозуміло, що Москва не збирається дотримуватись і цієї обіцянки – тож з часом королевич Владислав, отримавши підтримку польського Сейму, вирушив з військом повертати собі престол. Перші часи походу не принесли жодних серйозних результатів, тож після низки невдалих спроб осади і штурму міст московитів, початок 1618 року вже 22-літній королевич Владислав зустрів у резонних роздумах, як заручитися підтримкою найсильнішого війська Європи – українських козаків.
Відчуваючи лихе, Москва попросилася укласти мирний договір, проте отримала відмову – польський сейм вже мав згоду гетьмана Петра Сагайдачного на спільний похід проти Москви. Перед тим сейм погодився абсолютно на всі вимоги Сагайдачного: розширення козацьких територій у Речі Посполитій і збільшення реєстрового війська козаків, визнання православної віри і судової та адміністративної автономії України.
На думку частини дослідників, похід військ Сагайдачного на Московію розпочався у серпні 1618 року з козацького Трахтемирова на території сучасної Черкащини. Як згодом вияснилося, для того, щоб ворог тікав аж до самої Москви, козакам знадобиться менше двох місяців.
Українці швидко взяли штурмом Путивль (ннні – в складі Сумської області України), Єлець, Данков і Лєбєдянь (сучасні міста Липецької області Росії), Касимов, Шацьк і Скопін (Рязанська область в нинішній РФ), Романов на Ярославщині… Врахувавши масове дезертирство московських стрільців і астраханських татар, командувач московитів Волконський Коломну під Москвою залишив взагалі без бою. Розгромивши «апалчєнцев» князів-воєвод Пожарського та Волконського, українські і польські війська безперешкодно об’єдналися в селищі Тушино, яке нині – в адміністративних межах Москви, У самій Москві почалася «бєзудєржная» паніка…
У ніч перед святом Покрови пресвятої Богородиці (14 жовтня) козаки вже добралися до ворожої столиці. Як пише дослідник Олексій Горбачевський, козаки виламали Острожні ворота Москви і вже почали дубовими колодами вибивати Арбатські, але раптово Сагайдачний дав відбій. Він наказав припинити облогу й відступити. За легендою, опівночі в усіх московських церквах задзвонили дзвони і це начебто мало психологічно-моральний вплив на козаків, які наступали, бо вони також були православними…
Та за красивою легендою нерідко ховаються прагматичніші пояснення.
Враховувати православний чинник можна, бо гетьман з усім військом був вписаний до київського Богоявленського братства. У 1620 році він взагалі запросив Єрусалимського патріарха Феофана ІІІ, який делегованими йому Вселенським патріархом правами відновив православну митрополію Києва – фактично, гетьман спричинив скасування в односторонньому порядку Берестейської унії з католиками.
Але слід врахувати і природу козаччини – в першу чергу, здобичництво, тобто заробіток шаблею. Хай би яким дисциплінованим було військо Сагайдачного, насамперед козаків хвилювала саме здобич. Мало кого цікавило, стане Владислав московським царем чи ні. Можна навіть висловити припущення, що козаки таємно отримали від Москви солідний відкуп.
Найвірогіднішою ж є думка, що ще перед початком штурму Петро Сагайдачний вже знав про рішення польського сейму щодо якнайшвидшого припинення війни.
Так чи інакше, але, влaснe, тільки спільним успixaм кoзaцькoї і польської збрoї Рiч Пoспoлитa зoбoв’язaнa Дeулинським пeрeмир’ям 1618-го, згiднo з яким Московія залишилась без виходу до Балтійського моря та пішла геть з тимчасово окупованих нею Смoлeнська, Чeрнiгова і Сiвeрщини.
Історія час від часу повторюється – і в наш час ми знову бачимо, як проти нащадків «апалчєнцев» Москви воюють нащадки козаків Сагайдачного, і в цьому протистоянні українцям активно допомагає Варшава. У квітні 2022 року королівський замок Вавель у польському Кракові, звідки в Україну цієї весни мав прибути на експонування в музеях нашої держави меч гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, висловив солідарність з Україною, яка нині знову збройно протистоїть одвічному ворогу українців і поляків. На офіційній сторінці Вавеля розмістили комікс роботи польських художників Артура Вабіка та Марціна Новаковського – у сюжеті малюнків привид гетьмана Сагайдачного, який у 1618 році переміг Московію, знову бере до рук свій меч і стає на захист України…
Цікаво, що сучасні вчені-вулканологи стверджують: от-от може знову прокинутися сплячий вулкан в Перу – Хуайнапутіна, з подачі якого чотири століття тому розпочався найгірший для Московії «Смутний час». Кажуть, у Кремлі дуже вірять у символи, дати і «знаки»?..
