4 лютого стартує національний відбір “Євробачення». Антін Мухарський, більш відомий за сценічним псевдонімом Орест Лютий, не шкодує, що не візьме в ньому участь – бо більше любить співати радикальну «Мертві бджоли», аніж сльозливу «Бідна Джолі»…
Український актор, співак, культурний діяч, письменник і режисер Антін Мухарський – про участь у відборі на “Євробачення”, як змусити народних депутатів спілкуватися українською мовою та чому він ніколи не пов’яже своє життя з політикою.
– Вас називають несподіваним претендентом на участь у Євробаченні від України. Як виникла ідея запропонувати свою кандидатуру?
– Ідея виникла спонтанно, як і, зрештою, багато наших творчих задумів. Я запитав якось на сторінці в соціальній мережі Facebook, чи варто нам взяти участь у цьому. Народ сказав: “Егей! Вперед-вперед!”. Оскільки формат Євробачення вимагає певних канонів, вимог – політкоректність та все інше – довелося зробити над собою шалене зусилля і написати щось таке, що вкладається у рамки Євробачення.
– Тобто Ви спеціально написали композицію?
– У мене була написана радикальна композиція “Мертві бджоли”: “Порубав я проклятих москалів…” Звісно, мені спочатку було зрозуміло, що таке на Євробачення не візьмуть. Тому зусиллям волі було написано більш-менш нейтральний текст, який називається “Бідна Джолі”. Це про стосунки відомої американської голлівудської родини із проекцію на життя пересічного українця. Ми подали її в останній момент, і, думаю, нашу заявку просто не встигли розглянути. Але я не жалкую. Дійшов до думки, що треба все ж таки бути у своєму форматі, мати свого слухача, глядача, і не виходити за межі лагідного радикалізму, який є нашою візитною карткою.
– А наступного року не плануєте брати участь?
– Ні. Це був якийсь спонтанний крик душі: “Давайте на Євробачення”. А ми подумали: “Яке Євробачення? Тут же сюсі-пусі, свіжа телятина, понімаєте, приходять такі свіжі курочки-кролички. А ми вже такі, знаєте, кабани, які не всім по зубах, які не молочна телятина, ми вже такий вепр….
– Торік набув чинності закон про україномовні квоти на радіо. Як думаєте, чи допоможе це розвитку вітчизняної музики і культури загалом?
– Культура – річ складна і багатогранна, тому будемо говорити лише про музику, як складову масової культури. Вона – те повітря, яким ми дихаємо. Не суть, чи сприймаємо ми це. Ми чуємо ці пісні на радіо, вони звучать із різних точок. Ми заходимо в магазин – вони там грають. Це та аура, яка створює і маркує Україну як Україну, а не, наприклад, Смоленську або Ростовську область Росії. Безумовно, квоти зараз позитивно впливають. На особистому досвіді можу сказати, що радіо, яке я слухаю, виконує ці вимоги і кожна третя пісня звучить українською. Таким чином я відкриваю для себе прекрасних музичних виконавців. І коли я з ними зустрічаюся, говорю: “Слухай, а коли ти написав цю пісню?” “Та”, – каже: “П’ять років лежала, ніхто її не брав…”. А зараз взяли, із задоволенням, вона якісна, прекрасна. Розумієте, це подих для музикантів, всі отримали можливість витягти те, що накопичувалося роками. А раніше, коли більшість радіостанцій були русифіковані, на них не звертали уваги. А от зараз їм потрібно виконувати ці квоти, тому вони це беруть, і народ чує, що в нас є гарна, якісна і конкурентоспроможна музика.
От зараз ми будемо ініціювати і підтримувати закон, який уже подано на розгляд Верховної Ради. Він про українізацію взагалі всього публічного простору, де має функціонувати українська мова як єдина, яка маркує нашу територію як Україну, а не Польщу чи Росію. І от я цілком і повністю підтримую його і буду лобіювати на своєму рівні, бо неодноразово наголошував, що Україна там, де звучить українська мова. Іншого маркеру в нашої країни немає.
– На Вашу думку, наскільки важливо, щоб народні обранці спілкувалися українською мовою?
– Це необхідно. За це штрафувати треба. Вдома спілкуйся, як тобі завгодно, але у публічному просторі ти український депутат і маєш спілкуватися виключно державною мовою. Я переконаний, що треба вводити інститут мови як такий, щоб людина без знання української мови не мала змоги обіймати будь-яку державну посаду, працювати у будь-яких державних структурах, чи то лікарня, чи то міліція-поліція, чи вище. Приватні установи – будь ласка. Те, що стосується держави – виключно українська…
Анастасія ДЯДЮША
