У Польщі, Чехословаччині, Аргентині і США колишній воїн УНР родом з Черкащини постійно був у числі найбільш затребуваних художників
У жовтні 1928 року до Аргентини, зокрема до Буенос-Айресу, приїхала нова група емігрантів з України – переважно наддніпрянців, ветеранів Армії УНР, які встигли здобути вищу освіту в Чехії. Стара еміграція називала новоприбулих «пражаками» – від назви чеської столиці Праги. Серед них був і Віктор Цимбал, уродженець села Ступичне Звенигородського повіту (нині – Катеринопільського району Черкащини) – ветеран Визвольних змагань, на той час вже відомий як висококласний художник…
І батько, й мати героя нашої оповіді були вчителями родом з Черкащини – у Ступичному на Катеринопільщині на час народження сина (1901) мама викладала у школі, а батька (уродженця м.Сміла), який на той час вже відбув чотири роки у тюрмі за «чрєзмєрную тягу к автономіі Украіни», царат позбавив права вчительської діяльності. Здобувати мистецьку освіту Віктор починав вже юнаком у Другій Київській гімназії імені Кирило-Методіївського Братства гімназії (серед інших іменитих викладачів, Віктор навчався і у знаменитого поета Миколи Зерова – він викладав у хлопця латину).
1917 року 16-річний Віктор Цимбал записався до Студентського Куреня, члени якого збиралися в клубі «Родина» на Володимирській вулиці в Києві. Коли студенти мали стати до битви проти більшовиків, батько Віктора категорично, силою, не пустив – таким чином він не попав у бій під Крутами, де билися до загину його друзі…
Акт видачі свідоцтв першого випуску гімназії відбувся врочисто в червні 1918 року — це був перший випуск української гімназії в Українській Державі.
Після закінчення середньої освіти Віктор записується до Київського художнього училища, навчається у видатного українського митця Олександра Мурашка. Одначе через воєнні події перериває їх, таки вступивши добровольцем у ряди Дієвої армії Української Народної Республіки. Опинившись із військовою частиною в Кам’янці-Подільскому, поступає до Старшинської Школи, бере участь у боях проти більшовиків аж до листопада 1920 року.
Віктор Цимбал - в Армії УНР (другий зліва у першому ряду)
Інтернований, перебуваючи у таборах полонених вояків УНР 1920–1922 у Польщі, Цимбал малював портрети, декорації і карикатури у таборових виданнях, цикл «Типи інтернованих» – для газети «Українська трибуна».
1923 року Цимбал переходить кордон і знаходить кращі умови для життя й праці в чеській Празі. Там учиться в Мистецько-промисловій школі, яку успішно закінчує в 1928 році з нагородою одномісячної стипендії до Італії, згодом у Українській Студії Пластичного Мистецтва у Празі, де вчився у професора Сергія Мако, графіки в Івана Мозалевського, графічних технік у професора Кареля. До празького періоду належать численні обкладинки, екслібриси та ілюстрації дитячих книг, головно для видавництва «Світ Дитини» у Львові. У Празі уродженець Черкащини здобув славу найкращого графіка Чехословаччини, перемігши в одному з найпрестижніших художніх конкурсів…
1928 року Віктор залишив Прагу і виїхав до Аргентини. На новому місці відкрив власну мистецьку школу. Що ж до заробітків – ветеран українського війська знайшов себе у рекламному бізнесі – малював плакати, афіші, буклети. Однак у рекламі Віктор не міг знайти розради, хоч це ремесло й приносило непогані гроші, – він присвятив чимало часу іконопису для храмів УАПЦ.
Цимбал стає надзвичайно популярним художником реклами – до уродженця Черкащини буквально шикуються в чергу із замовленнями найбільші фірми Аргентини – залізниця, телефонні послуги, оптика… Роблять замовлення і відомі на весь світ торгові марки США: General Motors, Ford, Standart, Shell, Kodak, General Electric, National City Bank of New York, Bank of Boston, Pan American Trading Co, Coca-Cola… Роблять замовлення рекламних зображень фірми італійські, французькі, німецькі, скандинавські: Martini (вермут), Noel (шоколад), Cutex (губні помади), знамениті Opel і Nestle та чимало інших.
Герб з трафальґарським левом, виконаний для англійської Комерційної Палати в Аргентині – теж роботи Віктора Цимбала. Британський уряд замовляє йому спочатку рекламу для англійської вовни, а з початком Другої світової – замовляє графіку: “Мир чи війна, але Англія завжди дотримувала своїх договорів”…
Сусіди Арґентини — Мехіко, Бразилія, Чілі, Перу, Коста-Ріка – надсилають Цимбалові свої замовлення, запрошують його приїхати до них реорганізувати графічну справу або прийняти учнів на вишкіл.
Віктор Цимбал під час подорожі до Патагонії
Сам же знаменитий художник ніколи не забуває про Україну та про українців. Він став фундатором Українського Дому в Буенос-Айресі, ще в довоєнний час пожертвувавши на той дім значну суму коштів. За його ініціативою постала в столиці Аргентини і українська школа, яку впродовж першого року він фактично сам утримував, причому його дружина Тетяна навчала дітей у тій школі.
Він оформив графічно велику кількість усяких українських видань в Аргентині, між ними календарі “Просвіти”, газети й журнали “Плуг та меч”, “Українське Слово”, “Перелом”, “Наш Клич”, “Історію України” Миколи Аркаса… Під час війни сам уклав, проілюстрував та видав власним коштом збірку дитячих віршів і казок «Сонечко» і роздав її українським дітям.
В Буенос-Айресі Віктор Цимбал виконав також низку портретів визначних українських діячів – таких, як Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Павло і Данило Скоропадські, Тарас Шевченко, митрополити Василь Липківський (родом, до речі, з Черкащини) і Андрій Шептицький. З декорацій привертало увагу передусім оформлення сцени українського театру для Гоголевого “Вія” – Цимбал також брав участь у тій виставі як актор…
Він дбав і про розвиток українського релігійного мистецтва і намалював ікони для церков у Буенос-Айресі і Вілля Аделіні (запрестольний образ св. Ольги). Малює картини «Божа Мати Північного Сяйва», «Молитва», а поряд з тим – потужну і страшну картину «Рік 1933» – про Голодомор у рідній Україні…
Після останньої світової війни, Цимбал, бажаючи допомогти тисячам українців, що опинилися в таборах Німеччини й Австрії, одним з перших зайнявся організацією Комітету Допомоги Скитальцям, одночасно особисто допомогаючи, кому була змога. Згодом він став співтворцем першого Конгресу Українців в Аргентині, був там заступником очільника Гетьманського руху. Всі, хто його знав, запевняли, що він з відкритим серцем ішов назустріч і співпрацю з кожним українцем, що стояв на національних позиціях.
Гострі і дошкульні його антисталінські карикатури. Сталінові присвячене і окреме Цимбалове сатиричне видання “У лукомор’я”, що є травестією відомої Пушкінської поеми “Руслан і Людмила”, та ще й з дотепними карикатурами на московського «вождя».
Видатний митець помер у Нью-Йорку, після важкої операції 28 травня 1968 року в шпиталі св. Варнави і був похований 1 червня на українському цвинтарі біля Церкви-пам’ятника в Бавнд Бруку. 1970 року на його могилі поставлено пам’ятник — плиту з простим вояцьким хрестом з граніту, базованим на власному малюнку Віктора Цимбала.
Його творчість зберегла для нащадків чудові зображення видатних людей світу, в число яких, зрештою, потрапив і сам цей славний син Черкащини…
Редакція «Козацького краю» висловлює вдячність за ідею підготовки публікації очільнику благодійної ініціативи «Героїка», співробітнику Інституту національної пам’яті Павлу Подобєду. Стаття базується на інформації з відкритих Інтернет-джерел України та закордону.
УСІ МАЛЮНКИ – РОБОТИ ВІКТОРА ЦИМБАЛА
