Київський військовий ліцей імені Івана Богуна очолив генерал Ігор Гордійчук – майбутніх офіцерів українського війська навчатиме легендарний захисник Савур-могили, який з наполовину знесеним осколком черепом продовжував битися проти російських окупантів…
Про цю новину повідомляє на своїй сторінці у «Фейсбуці» перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко: «Яка прекрасна, чудова, фантастична новина! Ігор Гордійчук очолив ліцей імені Богуна. Це справді людина- легенда, він один відбивався від ворога на Савур Могилі. Коли його знайшли, думали, що він мертвий, бо не було пів черепа… У морзі Дніпропетровського госпіталю побачили, що шевелиться! Він втратив пам’ять , не пам’ятав нічого і його абсолютно випадково в госпіталі знайшла його героїчна дружина. Потім довгі місяці лікарні. Вперше я почула про пана Ігора від президента Порошенка, він дуже тепло розповідав цю історію і вже тоді сказав, що як тільки генерал Гордійчук пройде реабілітацію – він отримає нову і важливу посаду. А потім ми змогли особисто плзнайомитися з Ігорем і його дружиною в США, де він проходив лікування і реабілітацію, вчився говорити і ходити наново. Мій день сьогодні почався з прекрасноі новини…»
Генерал Ігор Гордійчук
Ігор Гордійчук народився у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. Навчався в Київському інституті Сухопутних військ Національної академії оборони України, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня.
Брав безпосередню участь у багатьох операціях під час АТО, очолював загін спецназу при виконанні завдань в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-могили.
12 серпня 2014 року розвідники Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коректування артилерійського вогню. Для знищення українського загону було використано російську артилерію та загони найманців з бронетехнікою; штурми Савур-Могили відбувалися майже щоденно. Постійними артнальотами було виведено з ладу систему зв’язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь по телефону. Полковник був неодноразово контужений, але позицій не залишив, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов’язків. Було відбито 6 нічних штурмів. На 18 серпня було заплановано ротацію захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін. На той час український загін від найближчих підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських корегувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригади та БТР 3-го полку спецназу.
Після ротації групи «Крим» Гордійчук залишився на Савур-могилі та продовжував коректування вогню. 19 серпня під час масованого нальоту полковника Потєхіна було важко поранено, загинув десантник, поранених евакуювали. 20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади вийшов з Петровського, коректування велося по мобільних телефонах, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили перебували в повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.
Удень 23 серпня російські війська розпочали наступ на південному відтинку фронту сектора «Д». 24-го вранці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй довелося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувся черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили; атаку було відбито із численними втратами противника.
Гордійчуку говорили про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу ворога, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецпризначення, яка проривалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петровському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту поранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев(«Тренер»).
Гордійчук віддав наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б» генерала Хомчака під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям.
29 серпня група полковника Гордійчука разом з рештою оточених українських сил пішли на прорив. Під час руху по вантажівці, де перебували Гордійчук і сержант Сергій Стегар, було відкрито артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Через надто щільний вогонь противника супроводжуючі підійти не могли; він вибрався сам, йому зробили перев’язку — великий осколок влучив у потилицю, не захищену каскою. Полковник намагався керувати боєм, зривав пов’язку, від втрати крові лишився безсилим. Гордійчук (у непритомному стані), Стегар та ще кілька бійців було захоплено в полон російськими десантниками. Полонених зібрали, залишивши окремо Гордійчука та заборонивши надавати йому допомогу, мовляв, він й так швидко «дійде». Однак він вижив; через два дні його доставили у дніпропетровську лікарню ім. Мечникова, потім – на лікування у США.
8 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко у Головному військовому госпіталі вручив полковнику Ігорю Гордійчуку державні нагороди — орден «Золота Зірка» звання Герой України та ордени Богдана Хмельницького II та III ступенів.
Підготував Ярослав ЗВЕНИГОРА
Київський військовий ліцей імені Івана Богуна
