Цитадель наступу на гетьманство - будівля "Малоросійської колегії" в Глухові
У 1722 році форсований наступ на автономію Гетьманщини увінчався для Росії значним політичним тріумфом. Імперський уряд настільки вже оволодів становищем в Україні, що призначив в Україні правління Малоросійської колегії. Створена за царським указом 2 квітня 1722 р., вона відразу стала елементом російської владної структури, штат якої складався виключно з російських чиновників, а діяльність ґрунтувалася на законах та нормативних актах Російської імперії. Колегія мала приймати від населення скарги на українські суди, контролювати фінанси, стежити, щоб старшина не обтяжувала козаків. У грамоті до українського народу Петро I заявив, що Малоросійську колегію засновано для того, щоб «народ український не був ні від кого обтяжений – ані неправими судами, ані утисками старшин». Лукавість даної заяви сповна розкриває царський указ Малоросійській колегії про складання козацького реєстру з метою обмежити перехід селян у козацький стан. Отже, захист нижчого населення від соціальних кривд стало лише приводом до прямого втручання у державне життя і без того ослабленої Гетьманщини.
За п’ять років своєї присутності в Україні колегія взяла участь у десятках заходів зі нищення державних інституцій, економічної самостійності, церкви, української культури тощо.
Проти нововведень запротестував сам гетьман Скоропадський. У травні 1722 р. він з’явився до Петербурга і спробував переконати Петра I у відсутності причин для проведення в Гетьманщині перетворень, виступив проти запровадження в ній Колегії, намагався відстояти права козацької України, передбачені договором 1654 р. Проте домагання І.Скоропадського були відхилені. Не виключено, що ця невдача надломила гетьмана, і він невдовзі після повернення до Глухова помер (липень 1722 р.).
Із проголошенням акту про заснування Малоросійської колегії та забороною виборів гетьмана розпочався черговий наступ на українські управлінські інституції. Петро I звинуватив всіх суддів Гетьманщини у зловживаннях, наказав усі українські закони перекласти на російську мову, заборонив вибори гетьмана і ухвалив рішення про запровадження в деяких полкових містах України (Полтаві, Ніжині, Чернігові та Переяславі) комендантської форми правління. Прерогативи комендантів визначалися сенатською інструкцією й передбачали організацію політичного нагляду; налагодження контролю за адміністративною та судовою діяльністю української адміністрації; охорону кордонів, збирання розвідувальних даних, функції контррозвідки. Комендантам підпорядковувалася козацька адміністрація ввіреного полку. Для реалізації влади нової державної структури російський уряд виділив своїм представникам певні військові контингенти.
Особливою одіозністю та своїми антиукраїнськими випадами відзначався бригадир і президент Малоросійської колегії С. Вельямінов. Коли восени 1722 наказний гетьман Павло Полуботок звернувся до Сенату зі скаргою на зловживання Колегії, посилаючись при цьому на договір з Московією Б. Хмельницького, а наприкінці року порушив клопотання про обрання гетьмана «вільними голосами», то розлючений бригадир викликав до себе П.Полуботка, й накинувся з відвертими погрозами: «Я бригадир і президент, а ти що таке переді мною? Ніщо. Ось я вас зігну так, що й інші луснуть. Государ наказав перемінити ваші давнини і вчинити з вами по-новому!».
Невдовзі С. Вельямінова було призначено головним суддею України, а Малоросійській колегії надавалися функції апеляційного суду. За указами С. Вельямінова скасовувався податковий імунітет старшини та знатного військового товариства, суворо заборонялося українським старшинам і урядовцям чинити зловживання й передбачалося реформування судочинства за російським зразком.
З початком діяльності Малоросійській колегії різко збільшилася кількість указів стосовно обмеження господарської діяльності населення Гетьманщини. До цього часу вже діяла заборона на вивіз з України до Західної Європи срібла, золота, скла, овечих шкір, вовни, збіжжя, тютюну та інших товарів. У 1725 р. колегія заборонила продавати український тютюн, бурштин і поташ.
Етнічна однорідність українського купецтва, як і старшинської еліти, завжди викликала острах у правлячих колах Росії. Для того щоб зруйнувати віками існуючу соціальну структуру, за указом Петра I російським купцям дозволялося купувати на території Гетьманщини «деревни» к «заводам». У такий спосіб офіційно надавалася можливість «вкорінення» торгових людей з Московії в Україні. Поряд з цим дозволялося переміщати російських офіцерів на полкові уряди. Так на полковництво у Стародубський і Чернігівський полки було призначено колишніх російських комендантів І.Пашкова та М.Богданова, а Гадяцьким полковником став серб Михайла Милорадович [16, 115]. Також за розпорядженням Сенату з жителів Прибалтики та Сибіру організовано й відправлено в Україну 2 регулярні та 3 нерегулярні полки ландміліції чисельністю 6282 осіб – Український ландміліційний корпус. Корпус виконував не тільки оборонну, а й поліцейську функцію.
Якщо раніше заборонялося експортувати товари з України, то з початком діяльності Малоросійської колегії було заборонено імпортувати західноєвропейські товари до України. Також були скасовані окремі українські паспорти, й тепер, щоб виїхати за кордон, треба було спершу їхати до Києва до російського коменданта або губернатора, а товар везти на огляд аж до Бердянська, пограничного міста на російській території.
Восени 1722 за наказом російського уряду в Україні почали збирати медову й тютюнову десятину з усіх категорій населення. Кошти, які раніше використовувалися на потреби української адміністрації, віднині надходять до бюджету Колегії. Загалом із загальної суми видатків – 260 тис. 362 крб. – на потреби краю було використано лише 972 крб., а решту відправлено до Петербурга.
Погіршилося становище козаків. Крім військової служби, вони брали участь у всіх війнах Російської держави, охороняли південні кордони від татар. Так у 1722 році Д.Апостол очолював десятитисячне козацьке військо, яке разом з російською армією воювало у Персії.
23 лютого 1723 своїм
