Сотник Іван Компанієць. Сестра так його описувала у своїх спогадах: "Був одягнутий, аж страшно дивитись: шапка сива, шлик — червоний, чемерка — чорна, обкладена сивим, пояс — червоний, штани — червоні, як козацькі, широкі, чоботи — лаковані. А пояс зав'язаний по-козацьки"
На території Мотриного монастиря у Холодному Яру на Чигиринщині постане пам’ятник на місці поховання сотника кінної сотні полку гайдамаків Холодного Яру Івана Компанійця. Таким чином, «спрацював» лист-прохання, відправлений у перші дні березня на ім’я голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка громадською організацією “Вільне козацтво Холодного Яру» – у листі йшлося про необхідність вшанування пам’яті сотника, який загинув у лютому 1920 року.
Компанієць Іван Маркурович народився у с. Суботів Чигиринського повіту, точна дата народження невідома.
Колишній сільський учитель став успішним військовим діячем часів Визвольної боротьби. До Холодного Яру потрапив, вже маючи за плечима військовий досвід Армії УНР. Очолив кінну сотню полку холодноярських гайдамаків.
Загинув Іван Компанієць, потрапивши у засідку ворогів-коцурівців у середині лютого 1920 року. Його відспівали у Покровській церкві Мельників, а похоронили між двома церквами Мотриного монастиря в Холодному Яру. Поки монастир не знищили більшовики, за могилою доглядала одна з черниць, двоюрідна сестра Івана Компанійця Пізніше більшовики зрівняли із землею і саму могилу…
Учасник тих подій, повстанський сотник і письменник Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр» так описував прощання з Іваном Компанійцем його побратимів :
“Отаман став на лаву біля могили і підняв руку з рушницею. Люди стихли.
– Брати-громадяне! Ворог вирвав із наших лав одного з найкращих борців, але не піддавайтеся справедливій жадобі помсти! Хай пам’ять про Івана Компанійця вічно живе в наших серцях. Залишимо мертвого мертвим, а живе діло – для живих! Скільки разів терпіла Україна поразку і страшну руїну через те, що сини її билися між собою в час, коли на неї насувався ворог ззовні! Про це стара гетьманська столиця, на яку ви збираєтеся, могла б найбільше оповісти… Тепер на Україну насунувся страшний ворог, який руйнує і обдирає наш край, безправно вбиває тисячі й тисячі наших людей… Але з очей селян спадає полуда і Україна буде боротися, щоб повернути те, що так нерозумно віддала. Ми зможемо перемогти тільки єдністю, дружним ударом на ворога! А коцурівщина сама загине, бо вона не має під собою ґрунту! Селяни Суботова чи Стецівки підуть разом із нами, коли вийдуть з-під впливу купи авантюрників, коли побачать, що це єдиний шлях до рятунку. Не з ними, засліпленими, нам боротися, щоб тішити цим ворога! Розходьтеся спокійно по домах! Готуйте і бережіть зброю! Будьте готові кожної хвилини стати під чорний прапор Холодного Яру на захист своїх прав і України! Мусимо вернути їй радість і славу!
Зірвалося і довго не змовкало могутнє “Слава!”. Коли люди вже замовкли, той гук ще деякий час повторювали яри…”
Тепер, коли новітні козаки стали на захист української незалежності, справдилися отаманові слова: на захист прав своїх і України бійці у зоні АТО все частіше розгортають поруч із жовто-блакитним і чорне знамено Холодного Яру. І роблячи “живе діло” живі українці не забувають про своїх полеглих героїв…
Петро ДОБРО
