Досліджуючи матеріали відкритого у березні для загального доступу “Електронного архіву Визвольної боротьби” (www.avr.org.ua), журналісти “Козацького краю” натрапили на відскановану копію 10–сторінкового машинописного документа, датованого лютим 1948 року – “Боротьба українського народу на східньо–українських землях” – з нью-йоркської збірки документів науково-дослідницького центру «Пролог».
У документі, зокрема, йдеться про повстанське підпілля, зорганізоване на теренах Холодного Яру в осені 1943 року, на чолі з провідником “Костем”. Далі йдеться про долучення холодноярців до рейдових груп УПА–Схід. Приємно знаходити такий документ, який зайвий раз підтверджує те, що УПА продовжувала справу гайдамаків Холодноярської республіки. Особливо ж приємно, що документ ми віднайшли напередодні вшанувань 20–21 квітня 2013 року у Холодному Яру борців усіх епох за волю України.
Ще одна цікава деталь: випадково співпало, що цьогорічні заходи у Холодному Яру заплановано на 21 квітня, а саме 21 квітня розпочалася і тривала до 25 квітня 1944 року в урочищі Гурби знаменита битва південної групи УПА–Північ “Богун” під командуванням Петра Олійника–”Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА–Південь на чолі з Миколою Свистуном–”Ясенем” проти більшовицьких карателів. У Гурбах знову воював Холодний Яр…
«Козацький край» вже писав про підрозділ з подібною назвою у пізніші часи діяльності УПА: у серпні-листопаді 1944 року одним із найбоєздатніших в УПА-Захід став курінь «Холодноярці», названий так під впливом роману Юрія Горліс-Горського про визвольну боротьбу в Холодному Яру на Чигиринщині. Курінь поділявся на три сотні: ”Глухого”,”Грізного” і”Летуна”; командиром куреня був ”Град”, потім – ”Тиміш”.
На зиму сотні розпустили, а навесні 1945-го зібрали заново.
Сотню ”Холодноярці І” зібрав і очолив сам курінний ”Град”, відтак передав її ”Кобзаренкові”, після смерті якого став тимчасово сотником ”Сагайдачний”, відтак ”Мрія”.
”Холодноярців ІІ” очолив провідник ”Глухий”, відтак ”Чорнота” (останнє псевдо, до речі, теж взяте з роману Горліса-Горського). Сотнею ”Холодноярці ІІІ” командував провідник”Грізний”, потім ”Дон”, а після його загибелі – ”Гуран”.
У квітні 1945 під командою “Града”, “Глухого” і “Грізного” курінь «Холодноярці» здійснив великий рейд з Янівських лісів на Судову Вишню-Крукеничі-Фельштин-Лютовиська через Поділля на Ужок-Сянки і на Закарпаття.
До осені усі сотні «Холодноярців» зазнали серйозних втрат, частково були демобілізовані, частину стрільців і командирів перекинули в тактичний відтинок ”Асфальт”. У вересні 1945-го створено підвідділ особливого призначення ”Холодноярці IV” на чолі з ”Кармелюком” – це вже була тільки чота (взвод).
1946 року, під час так званої великої зимової блокади всі три головні сотні «Холодноярців» знову мали великі втрати. Відповідно, на весну 1946-го ”Холодноярці” продовжують діяти, але вже теж у вужчих формах – як підвідділи (чоти). Збереглися звіти підвідділу ”Холодноярці І”, а також згадки про підвідділи ”Холодноярці ІІ” і ”Холодноярці ІІІ”. Загальне керівництво, як командир відділу (фактично сотні, хоча його називали курінним) ”Холодноярці” здійснює ”Глухий”. Влітку 1946 року підрозділи ”Холодноярців” були або розформовані, або перейшли на Яворівщину, де після реструктуризації об’єдналися із відділом ”Переяслави”. Відповідно, частина стрілецтва ”Холодноярців” у складі сотні ”Переяслави” на чолі із ”Сагайдачним” перейшла рейдом на Захід влітку-восени 1947 року.
Та сліди «Холодноярців» не загубилися остаточно між осіннім опалим листям 47-го року на карпатських перевалах… Рівно через пів століття, 1997 року у Києві постав Історичний клуб «Холодний Яр», очолюваний письменником Романом Ковалем. За мету клуб поставив дослідження боротьби українського народу за побудову Української держави та відновлення історичної справедливості. Об’єднані «Холодним Яром» вчені, краєзнавці, митці, письменники, журналісти, кінорежисери, громадські діячі, ветерани Визвольних змагань та їхні нащадки продовжують одвічну справу Холодного Яру, про яку писав ще Тарас Шевченко – як і в усі віки, вогонь, який віє з Холодного Яру, підігріває українське прагнення до Волі…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора у газеті “Козацький край”, № 5-6 (47-48) від 29 березня 2013 р.
