Кобзар відійшов у засвіти 5 квітня 2013 року…
Віктор Лісовол народився 21 лютого 1931 р. на Полтавщині в районному центрі Семенівка. Батько Віктора – Іван Гнатович, добре співав, мав гарний баритон. Та землю і сина покинув передчасно: пішов на війну й не повернувся. Того ж 1944 року пропав на війні і Євген – старший брат майбутнього кобзаря. Найвагомішу роль у вихованні Віктора відіграла мати – Надія Сергіївна Заворотня. Вона мала дар оповідача, до того ж, знала безліч українських пісень, грала їх на гітарі. Й Віктора привчила – і до пісень, і до гітари. Оволодів він і мандоліною. Саме на ній 1953 року Віктор “вищебетав” свою першу мелодію. Співав спочатку російською, зокрема на слова Сергія Єсеніна, відтак став автором близько десяти російських романсів.
Першою українською піснею була пісня на слова Івана Драча “Та летіла гуска додому”. Дебют як бандуриста відбувся в жовтні 1971 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.
У збірнику “50 пісень Віктора Лісовола”, який вийшов 2007 року, було представлено лише частину доробку видатного кобзаря – 50 історичних пісень, дум і пісень на слова Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Володимира Сосюри, Дмитра Луценка, Павла Тичини, Вадима Крищенка, Миколи Шудрі, Бориса Списаренка, Віктора Баранова, Дмитра Павличка, Миколи Подоляна, Євгенії Лещук, Сергія Олексієнка, Галини Маняко, Зої Ружин, Алони, Володимира Бровченка, Миколи Негоди, Володимира Морданя, Олени Матушек, Петра Кузьменка, Валерія Тарногородського, М. Михайличенка, Петра Шульги, а також обробки народних пісень.
Ось назви деяких з них: “До кобзи”, “Кину пером, лину орлом”, “Серп’яга”, “Ой під лісом та під Лебедином”, “Про Супруна”, “Про Харка”, “Про Абазина”, “З Полтавського бою”, “Та йшли наші чумаченьки”, “Козаченько впився”, “У Києві-граді дзвони задзвонили”, “Не ходи, козаче, понад берегами”, “Ой повійте, вітри, з далекого краю”, “Ой не пугай, пугаченьку”, “Сорок тисяч козаченьків ще й чотири”, “Козацька думка”, “Ой чиї то воли по горі ходили”, “Дума про отамана Зеленого”, “Про братів-отаманів Соколовських і сестру їхню отаманшу Марусю”, “Кричать сичі та чорний ворон кряче”, “Скільки літ Вкраїна-мати…”, “Як рушали козаченьки”, “Козацьке поле”, “Пущу кониченька та на яр-долину”, “Українці мої”, “Де Дніпро широкий”, “Купава”, “Чуєш, мамо, летять журавлі”, “Чебреці”, “Закрутився вихор на дорозі”, “Ой не гнися, дуб високий”, “Десь на дні мого серця”, “Чого ти мною так гордуєш?”, “І день мине, і ніч сумна розтане”, “Нащо мені женитися?”, “Кришталеві чаші”, “Вставай, народе” та інші.
40 літ Віктор Лісовол дарував нам свої пісні. Вони розкривали українські серця, засвічували душі, допомагали відшукати в історичній пам’яті битий шлях історичних перемог і поразок, яким ходили Святослав Хоробрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, полковник Абазин та отаман Зелений.
Недаремно Борис Списаренко у вірші, присвяченому Віктору Лісоволу, писав:
А ти піснями рід козацький множ,
Тоді нас буде більше, як учора,
Ще й сіра зграя, безбатьківством хвора,
До наших лав пригорнеться також.
Даруй їм, батьку, кобзи пульс і голос
І щирим словом клич у дружнє коло.
Віктор Лісовол був безпосередньою, чуйною, доброю, щирою, кришталевої чистоти людиною. Один кінооператор зі Львова, знімаючи про Лісовола передачу в день його 75-ліття у мене в помешканні, сказав: “У нас, у Галичині, таких щирих людей нема”. Тепер їх немає і в нас.
Прощавайте, дорогий батько-отамане!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ
