18 березня 1894 року у селі Вересоч Ніжинського повіту Чернігівської губернії народився Мурашко Василь Опанасович — військовий льотчик, командир Київського авіаційного загону Повітряного флоту Української Народної Республіки, останній начальник Управління Повітряного Флоту УНР (1921—1922рр).
Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету.
1 травня 1915 року закінчив Перше київське військове училище. Під час Першої світової війни — офіцер 70-го піхотного Ряжського полку.
У вересні 1915 року в боях між білоруськими селами Косута і Чижевичі, наступаючи в авангарді дивізії, полк, у якому служив Мурашко оволодів Чижевичами і переслідував ворога більше чотирьох діб. Ряжці здобули багаті трофеї — шість легких гармат і два кулемети. За цей подвиг 18 вересня 1916 року прапорщик Мурашко був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. У 1916 році Ряжський піхотний полк у складі 18-ї дивізії брав участь у наступі Західного фронту. За бій 14 липня 1916 року Мурашко 8 березня 1917 року отримав іменну Георгіївську зброю.
У 1917 році 10 липня Василь Мурашко закінчив Севастопольську військову авіаційну школу.
Останнє військове звання в російській армії — штабс-капітан.
З 13 вересня 1918 року — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 1 січня 1919-го — помічник інспектора авіації Київського району, з 9 квітня 1919-го — командир Київського авіаційного загону.
20 серпня 1919 року сотник Василь Мурашко був призначений експертом уряду УНР у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехословаччині та Австрії. Спочатку в якості експерта з військових закупівель В. О. Мурашко знаходився в Берліні при послі УНР в Німеччині Миколі Порші, потім займав ту ж посаду при української місії в Празі. В Гляйвіцу (Німеччина) Мурашко займався розшуками та придбанням для потреб Повітряного флоту УНР нових літаків, здатних долати великі відстані. Восени 1919 року для потреб УНР ним були закуплені кілька літаків у Відні. За іншими даними, у 1919 році він купив чотири літаки в Німеччині, а у 1920 році — ще шість літаків в Італії. Усі десять літаків були доставлені до Праги, де Василь Мурашко домовився з чехословацькими владами про їх тимчасове перебування. Пізніше, коли рештки Дієвої армії УНР відправилися у Перший зимовий похід, а відтак коли у багатьох українських урядовців зникла надія на перемогу у Визвольній війні, літаки виявилися непотрібними: Мурашко був змушений продати п’ять літаків «Фьонікс» та два «Експреси»], придбані на складі фірми «Фьонікс» у Відні, Міністерству народної оборони Чехословаччини.
З 13 серпня 1920 року підполковник Мурашко — виконуючий обов’язки начальника Управління Повітряного Флоту УНР. У 1921—1922 роках — начальник Управління Повітряного Флоту. В складних умовах, прагнучи за будь-яку ціну зберегти для можливої подальшої боротьби за державність єдиний що залишився український авіаційний підрозділ, новий начальник Управління Повітряного Флоту навесні 1921 року добився переводу до Бидгоща 1-го Запорозького авіазагону. В цьому місті знаходилась польська авіашкола «Нижча школа пілотів» (пол. Niższa Szkoła Pilotów), при якій і був в решті-решт інтернований Запорозький авіазагін. Більша частина його особового складу знайшла працю в цій школі.
З 1922 року Василь Опанасович мешкав на еміграції у Чехословаччині, де здобув освіту на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах (1927). Потому працював лісничим на Закарпатській Україні. З 1938 року — активний член Союзу гетьманців-державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника союзу в Чехословаччині.
1942 року за сприяння Павла Скоропадського відвідав Київ і Лохвицю, де зіткнувся з фактами нацистського терору по відношенню до мирного населення. За кілька днів був відкликаний німцями з України.
По поверненні до Чехословаччини відмовився від подальшої діяльності в Союзі гетьманців-державників, оскільки організація продовжувала підтримувати тісні стосунки з гітлерівською Німеччиною. Переїхав доСудет, де наприкінці 1944-го — у 1945 роках підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Улітку 1945 року був заарештований органами СМЕРШ, 9 місяців провів під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів.
Після війни мешкав близ міста Підмокли у Чехословаччині, пізніше в Празі. Помер у 1976-му на вісімдесят другому році життя.
Нащадки: син — Павло Васильвич Мурашко, український дисидент, політичний в’язень; внук — Тарас Павлович Мурашко, словацький та український поет, прозаїк, публіцист; правнук — Олександр Тарасович Мурашко. Всі жувуть у Празі.
