Дві сотні років тому в Україні і в Європі вірили, що Мамай – це реальний козак з Чигиринщини…

Дата: 23.03.2023
Автор:

"Лотос", що поєднує українського Мамая та відомого індійського шестирукого персонажа - реально витончена гра з глибинними мотивами "індоєвропейської міфології" уяви сучасного київського художника Олексія Чебикіна (у колі митців відомий як Shakll Manstr Bdoo)

Від козацьких часів і до сьогодення немає у творчості українських художників більш популярного образу, аніж легендарний козак Мамай. Яскравий етносимвол нашої культури, він став уособленням твердої віри у торжество справедливості, у перемогу Добра над Злом. Недаремно на всіх картинах без винятку козак Мамай випромінює абсолютний спокій, а фон за ним часто «прикрашений» вже неживими ворогами України…

Зображеннями козака Мамая, як оберегом, українці увінчували вхідні двері, стіни і віконниці хат, скрині з найдорожчим скарбом і навіть вулики з бджолами. Часто картини на дошці чіпляли поруч з іконами в хаті, фактично прирівнюючи козака Мамая до посланця Святого Юрія Переможця на землі – вершителя справедливого суду над Злом. Тож коли сучасні українці буквально моляться за ЗСУ – вони повторюють традиції своїх предків, для яких Мамай був збірним образом усього Воїнства Козацького. Недаремно багато хто із дослідників схильний вважати слово «мамай» буквально синонімом таким словам, як «козак», «гайдамака», «запорожець», «відчайдух». Є ті, хто нагадує: у татарській мові слово «мамай» означає «ніхто» – тож це міг бути збірний образ козаків-характерників, яким приписувалася здатність обертатися на вовків або й взагалі ставати невидимими…

Разом з тим, є й ті, хто переконаний: козак Мамай був цілком реальним персонажем, чиї «бази» були на сучасній Черкащині. У Черкаському археологічному музеї Середньої Надднірянщини наголошують: «Назвисько «Мамай» мали кілька гайдамацьких ватажків, загони яких діяли на території Черкаського, Чигиринського і Корсунського староств Речі Посполитої в середині XVIII ст. Зокрема, так звався цілком реальний гайдамака Яків Панасюк з Охримівки. В 1768 р. після придушення Коліївщини був страчений Грицько Мамай із Соколівки на Уманщині. Відомо, що в 1739 р. якийсь Мамай напав на Смілянський замок, спалив і пограбував його. У матеріалах допитів учасників гайдамацьких загонів, згадується ще один запорожець на ім’я Мамай, ватага якого в 1751 р. захопила село Воронівку (неподалік сучасного селища Вільшана на Городищині)».

З кінця XVIII ст. особа гайдамаки Мамая набуває легендарних рис і міфологізується: з’являється ідеалізований образ козака – благородного розбійника. Це особливо відобразилося у народних лубочних картинках «Козак Мамай». На них зображено козака-запорожця з люлькою та бандурою в руках, який сидить під дубом, на землі перед ним стоять штоф із горілкою й чарка, біля нього або підвішені на дерево шапка та зброя, за козаком до встромленого у землю списа припнутий його бойовий кінь.

Олена Трощинська, науковиця Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», підтверджує: багато абсолютно реальних козаків мали ім’я Мамай, і це особливо стосується Чигиринщини: «У Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. серед козаків Максимівської сотні Чигиринського полку записаний Василь Мамай. У документальних джерелах є згадки і про декількох чигиринських гайдамаків під прізвищем Мамай». У липні 1750 року гайдамацькі загони Марка Мамая та Гаврила Лисого захопили Чигирин, «взяли пушку да хлеба мешка с три и выжгли башни и винницу, и прочие строения». З Чигирина Мамай пішов на Медведівку, де взяв у якості трофеїв дві бочки селітри, яка використовувалася для виготовлення пороху.

Історик, архівіст та письменник польського походження Аполлон Скальковський ще в 20-х р.р. XIX ст. знайшов архівні документи, які використав для написання роману про Мамая «Порубіжники». Ці документи справили на нього таке враження, що він став абсолютно переконаним у думці: на картинах, що поширені по всій Україні, зображений реальний гайдамака Мамай! «Особливий жах наводила в Україні ватага Мамая, козака Запорозького, – пише Скальковський. Виявляється, що під цим ім’ям діяло двоє людей…»

У 1750 році отаман Мамай зі своїми гайдамаками зруйнував містечко Мошни поблизу Черкас та всі маєтності князя Любомирського. Російські війська під командуванням генерала Леонтьєва після тривалого переслідування зловили запорожця. Він був повішений і четвертований, а його голову з шапкою московити виставили для остраху іншим. Але знайшовся відчайдух Андрій Харченко, який зняв з цієї відрубаної голови шапку, вдягнув на себе і назвався Мамаєм… Як і попередник, він чинив напади на польські укріплення. Зокрема, у квітні 1758 року його гайдамаки «прийшли водою на байдаках до староства Чигиринського, пристали до берега і забравши здобич на декілька десятків возів, серед білого дня перейшли у тому ж старостві на Калантаєвську греблю в слободи – мимо караула, який стояв там біля російських кордонів». Як доповідав владі намісник черкаського старости Міхал Ростковський, під час того походу Мамай знову захопив містечка Мошни і Ломовате (сучасна Сагунівка) під Черкасами. Через кілька років і «нового» Мамая полонили і стратили. Але народ вже почав складати перекази про Мамая, який знову й знову воскресає…

У російських архівах часів Гайдамаччини містяться матеріали про гайдамацького ватажка Мамая, який діяв і на території сучасної Чигиринщини. У протоколах допитів захоплених московитами гайдамак Павла Войненка, Івана Сахненка, Мойсея Крижненка згадуються Медведівка, Новоселиця, Чута, Топилівка, Боровиця, Чигирин, Суботів, Нестерівка. За зізнанням Павла Войненка, «цього року (1750) після Великодня зійшовся з Мамаєм і пішли в Польщу 12 чоловік..» Після вилазки  гайдамаки  повернулися до Чорного лісу в Плоске, де зіткнулися в бою з кінними московськими драгунами: «Мамай заколов одного драгуна, а інші драгуни вбили його і ще одного запорожця».

Та найбільш цікавими є розповіді про Мамаїв дуб у Чигиринському повіті, реальність існування якого зафіксували цілий ряд вчених-етнографів та письменників  ХІХ століття. Вищезгаданий історик Аполлон Скальковський писав: «В Київській губернії Чигиринського повіту в Бураківському лісі дорогою з казенного селища Херсонки в Нестерівку є дерево, яке називають Мамаєвим дубом. Стовбур його, надзвичайної товщини, весь пробуравлений шукачами скарбів…» Хутір Херсонка в ті часи належав до Суботівської волості, а село Нестерівка – це сучасне село Вершаці.

Писав про дуб Мамая і француз Домінік П’єр Де ля Фліз, який залишив нам дев’ять рукописних книг, які окрім численних малюнків містять краєзнавчий і етнографічний опис Київщини. Більше того: на двох малюнках він зобразив «розбійника Мамая» і той самий Мамаїв дуб. У пояснювальному тексті свого рукописного альбому Де ля Фліз зафіксував народні перекази про Мамая: «Серед народу поширена також розповідь про розбійника на ім’я Мамай, зображення якого зустрічається у багатьох хатах. Він сидить під дубом, грає на бандурі (вид гітари), віддалік на дереві висить чоловік… У Чигиринському повіті поблизу Черкас мене водили до величезного, вже давно всохлого дуба. Його називають дубом розбійника Мамая. Колись у затінку цього дуба він влаштував своє пристановище…» Французький мандрівник зазначає, що на гіллі цього дуба Мамай вішав своїх ворогів. На малюнку Де ля Фліза «Мамаїв дуб» рукою автора чітко зазначено: «змальований з натури». Вказується і місце розташування дуба, яке співпадає з описанням Скальковського: «Цей дуб – в урочищі Васильковському Мотриної дачі біля села Херсонки Чигиринського повіту».

Малюнок француза Де ля Фліза 1854 року: Мамай на картині – уявний, а от Мамаєвого дуба мандрівник-етнограф з натури змалював на Чигиринщині. До речі, це досить рідкісне зображення Мамая, де в компанію до нього додано не лише коня, а й пса чигиринського…

Письменник та збирач етнографічних матеріалів Пантелеймон Куліш в листі до Осипа Бодянського теж писав про цей дуб на Чигиринщині, тільки не впевнений був, де саме він знаходиться, хоча при цьому посилався на те, що мав і точнішу інформацію: «Є біля Суботова, чи що, дуб Мамаїв…. Було в мене воно десь і записано, та вже забув де».

Наведені вище відомості підтверджує і письменник та етнограф Борис Грінченко, який у своїй книзі «Із вуст народу» подає переказ, записаний в селі Суботів: «Тут у лісі неподалік є дуб невисокий та рясний, Мамаєвим зветься. Кажуть, що буцімто Мамай на нього казан вішав, та як задзвонить у нього, то його хлопці й біжать…»

У художньому альбомі «Козак Мамай», що є на сьогодні найповнішим каталогом картин з «Мамаями» XVII – початку XIX ст. вміщено ілюстрації чотирьох картин, які потрапили до Національного художнього музею України з Чигиринщини. Все це твори з «гайдамацькими сценами». Найвідоміша з цих картин привезена до Києва з села Боровиця Чигиринського повіту. Цікаво, чи бачив цю картину, написану у ХІХ столітті уродженець тієї ж самої Боровиці Яків Щириця – холодноярский повстанський отаман початку ХХ ст., який взяв собі псевдо «Мамай» – таке, як було прізвище його дідуся по маминій лінії? Розстріляний більшовиками у квітні 1929 року в Черкасах, командир Білоярського полку і Першої кінної гайдамацької сотні Мамай встиг знищити безліч ворогів України…

Історія Мамаїв отримала продовження у ХХІ столітті: нині під Бахмутом у складі 5-ї окремої штурмової бригади воює відомий громадський діяч Юрій Сиротюк з позивним «Мамай», ще раніше відомим став командир 5-ї батальйонно-тактичної групи полковник Олег Чуйко з таким самим позивним, а творець і очільник проекту «Музика воїнів» Олександр Ткачук теж більш відомий широкому загалу як «Мамай». Історія боротьби триває – вічна, як сам козак Мамай зі старовинних картин…

 

 

 

 

 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 20 від червень 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру