24 червня виповнилося 125 років від дня народження отамана Гонти ХХ століття

Дата: 25.06.2022
Автор:

Отаман Лютий-Лютенко мав псевдо «Гонта» – на честь ватажка гайдамаків, який так само діяв у Холодному Яру…

 «Замість плекати й виховувати щирих патріотів Матері-України, ми вирощуємо сварливих партійців, що зменшують у своїй вузькій уяві велику й багату Україну до своєї волости». Це – цитата з книги Івана Лютого-Лютенка «Вогонь з Холодного Яру» – менш відомої, аніж «Холодний Яр» Горліс-Горського, але не менш актуальної для нашого сьогодення і цінної як документальне свідчення славетної історії столітньої давнини, описане учасником тих подій, що бачив все на власні очі…

Іван Макарович Лютий-Лютенко народився 24 червня 1897 року в Капустянському лісництві біля с. Товмач (нині – Шполянської територіальної громади) на Черкащині. Закінчив місцеву земську школу, згодом – гімназію в Москві з відзнакою як найкращий у математиці та Омську школу прапорщиків. Учасник бойових дій на фронтах Першої світової війни, старший унтер-офіцер 8-го Московського гренадерського полку. Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку царської армії, що дислокувався в Черкасах.

У 1918 році у складі Армії УНР брав участь у боях проти більшовиків, зокрема за станції Гребінка та Бобринська (нині ст. ім. Тараса Шевченка). За Директорії був призначений командиром 25-го Черкаського куреня, який перебував у Смілі. Служив у 3-й Запорозькій дивізії під командою уродженця Черкащини генерала УНР Олександра Загродського.

З літа 1919 року — в партизанському русі. Разом із Семеном Гризлом та звенигородськими повстанцями Вільного козацтва, брав участь у багатьох боях, зокрема – у розгромі «каратєльной» дивізії більшовиків поблизу Мокрої Калигірки. У різні часи його загін складався з 500 — 800 козаків та старшин.
Лютий-Лютенко стає одним з найвідоміших отаманів Холодного Яру. Воює пліч-о-пліч з отаманами Ларіоном Загороднім, Семеном Заболотним, Пилипом Хмарою, Чортом (Мелешком) та іншими отаманами Холодного Яру і Чорного Лісу. За деякими джерелами, на нараді в с. Матвіївці наприкінці осені 1921 року звенигородського отамана Ґонту (Лютого-Лютенка) було обрано Головним отаманом Холодного Яру. Очевидно, Головним отаманом Холодного Яру він був короткий час, оскільки невдовзі після обрання відійшов на Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона Загороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробиватися на захід, до Польщі або Румунії.

Бойові дії Лютий-Лютенко («Гонта») продовжував до осені 1922 року, коли, внаслідок низки спецоперацій чекістів, більшість повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано або вбито.

У березні 1923-го Лютий-Лютенко емігрував на захід України (тоді — у складі Польщі). Жив на Поліссі, в Іванцевичах, де заснував Український еміграційний комітет, який розгорнув активну діяльність: було створено український хор, самодіяльний театр, українську школу. Проявив себе талановитим підприємцем кооперативного руху та щедрим меценатом української справи.
Під час Другої світової війни допомагав землякам — військовополоненим Червоної армії. Багато українців за його сприяння було звільнено з концтаборів. У червні 1942 року заарештований гітлерівським гестапо, відбув півроку тюрми у Любліні.

Після Другої Світової війни — недовго жив у Мюнхені, згодом шість років у африканському Рабаті (Марокко). Пізніше переїхав з родиною до США. Автор книги «Вогонь з Холодного Яру», виданої 1986 року в американському Детройті. Меценат української справи.

Помер у США за два роки до омріяної Незалежності України, – 19 березня 1989-го. Похований на українському цвинтарі штату Нью-Джерсі у містечку Саут-Баунд-Брук (США).

25 червня 2016 року у рідному селі Лютого-Лютенка, Товмачі на Шполянщині, відкрито пам’ятника славетному землякові – одному з чільних отаманів Холодного Яру.

В епілозі до книги свого життя Іван Лютий-Лютенко писав: «Як старий Холодноярський повстанський отаман, я ніколи не змінював і не зміню своїх позицій… Не втрачаю віри в пророцтво Тараса Шевченка, що «повіє огонь новий з Холодного Яру», бо в ньому не гасне іскра ще з часів нашої саможертовної боротьби за волю українського народу, за Українську Народну Республіку й за вільну в ній Українську Автокефальну Православну Церкву…»

Він знав, – це правда, той вогонь Холодного Яру не згасає…

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 1 від червень 2022

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2022’.Вільне Козацтво Холодного Яру