У житті претендента на турецький престол Іскандера Яхії було надзвичайно багато таємниць і загадок. Це тільки для більшості сучасних людей по всьому світу Іскандер – просто персонаж кількох серій першого сезону надзвичайно популярного сучасного турецького телесеріалу «Золоте століття». А в часи Середньовіччя це був надзвичайно відомий у Європі діяч – хоча, швидше за все й самозванець. Як відзначає британський історик Малколм, «якби хоча б половина з того, про що розповідав Яхія, було правдою – історія його життя була б набагато дивнішою, аніж найбільш екстравагантний історичний роман…» Особливо ж багато загадок у походженні Яхії – тож покладемося в цій частині на його власні розповіді, записані у ті часи хроністами…
У сучасному турецькому телесеріалі кінематографісти «для більш яскравої картинки» зробили Яхію сином султана Мурада ІІІ і його наложниці Сафіє, яку Мураду подарувала Міхрімах-султан, донька Сулеймана Пишного і українки Роксолани. Проте, як згадував сам Іскандер Яхія, він був для Мурада і Сафіє внуком, а не сином – народився від турецького султана Магомета ІІІ і православної грекині Єлени з візантійської імператорської династії Комнинів. З’явився на світ у Трапезунді – рідному місті матері. Згідно оповіді Яхії, його поневіряння світом розпочалися 1595 року – коли в одну ніч таємно були страчені 19 синів Мурада, а його батько Магомет ІІІ став султаном і перебрався з Трапезунда до Стамбула. Дружина султана, Єлена, щоб не спокушати долю, вирішила разом з малолітнім сином, який так само розцінювався як можливий претендент на престол, втікати – спочатку в грецькі Салоніки, а потім на Балкани. Хлопець виховувався у православному монастирі у Македонії, де під час хрещення отримав ім’я Александер (на турецький манер його називали Іскандером) – на честь знаменитого полководця античних часів Олександра Македонського…
Коли йому виповнилося 15 років, мати відправила його до двору Рудольфа ІІ, імператора Священної Римської імперії. Очевидно, вибір був не випадковим – імператор найвпливовішої держави тогочасної Європи мав репутацію покровителя всілякого роду диваків: від справжніх світил науки і мистецтва – до затятих авантюристів, астрологів-ясновидців, містиків-«магів» і алхіміків, начебто здатних будь-що перетворювати на золото…
За версією Михайла Грушевського, Яхія прибув до імператорського двору Рудольфа 1604 року – з подачі імператора, який визнав його «права на титул султана Османів» від того часу розпочинається його подорож від монарха до монарха, які у більшості своїй сприймали юнака як рівного собі. Після чеської Праги він жив у французькому Парижі коштом герцога бургундського Неверу, потім перебрався в італійську Савойю, Флоренцію, Рим, звідти – до Венеції. Всюди отримував значні кошти «на боротьбу за престол», звідусюди розсилав полум’яні листи-заклики по всій Європі – в кінці кожного ставив вигадливі підписи, найчастіше титулуючи себе «Князем Чорногорським» і ставлячи печатку, на гербі якої було зображено двоголового орла і лисицю – символ хитрості…
Наприкінці осені 1624 року Яхія прибув до Києва. Пробувши тиждень у резиденції митрополита Йова у Святомихайлівському монастирі, вирушив на Запорізьку Січ. Авантюрист явно був чудовим оратором – звертаючись до козаків, закликав їх стати пліч-о-пліч з болгарськими гайдуками і грецькими майлотами у бій проти яничарів, які поневолили народи.
Обіцяв, що коли стане турецьким султаном, бути добрим і мирним сусідом з усіма християнськими народами і не зазіхати на чужі землі. Причому, як запевняли тогочасні італійські джерела, до козаків Яхія звертався на «linqua Rutena» – «рутенській мові козацького краю», тобто українською. Тим самим викликав довіру Січі, кошовий отаман якої пообіцяв Яхії 18 тисяч козаків для походу в землі Туреччини. Там же, на Січі, Яхія зустрівся з калга-ханом Шагін Гераєм, який прагнув за допомоги козаків позбавити Крим васальної залежності від Стамбула. І хоча Яхію, який остерігався бути захопленим у полон і переданим за винагороду до Стамбулу, на цій зустрічі охороняли козаки з рушницями, які стояли «в чотири круги», зустріч з ханом завершилася теж успішно – обіцянкою підтримки «кандидата у султани» кримсько-татарським військом.
Наприкінці січня 1625 року Яхія у супроводі охорони із запорожців вирушає на землі нинішньої Черкащини – до «столиці» реєстрових козаків – Трахтемирова поблизу Канева. Визначений за місце чергової зустрічі з митрополитом Йовом Борецьким, Трахтемирів був обраний очевидно з кількох причин – зокрема, зручності охорони місцевого козацького монастиря і близькості переправи через Дніпро, звідки посланці Йова і Яхії мали вирушити на переговори до ще одного потенційного союзника у поході на Туреччину – московського царя. Знаковим став Трахтемирів на той час і для гетьмана України Сагайдачного, який був тут частим гостем, і для високих іноземних гостей – зокрема, Єрусалимського патріарха Феофана ІІІ, який 1620 року побував не лише в Києві, а й у Трахтемирові, особисто висвятив Іова Борецького митрополитом всієї України, а настоятеля Трахтемирівського монастиря Іезекиїла Курцевича титулував у єпископи.
Через декілька днів подорожі з Січі коні козаків і супроводжуваного ними «кандидата в султани» вже жували сіно з трахтемирівських лугів, а сам Яхія відпочивав у келії Трахтемирівського монастиря. Отримавши звістку про його прибуття, митрополит Йов у супроводі козацької охорони вирушив на зустріч з Яхією з Києва спочатку до Корсуня на річці Рось, а звідти – до монастиря над Дніпром.
Зустріч у Трахтемирові відбулася 24 січня (3 лютого за новим стилем) 1625 року. Саме тут, у Трахтемирові, Александер Яхія (на прохання митрополита Іова Борецького) вперше і востаннє у своєму житті власноруч написав автобіографію – від дня свого народження до приїзду в Трахтемирів, з описанням свого походження і претензій на правління Османською імперією. Звідси, з Трахтемирова, до царя Московії вирушила дипломатична місія у справі Яхії – запорожці під проводом отамана Івана Гирі та персональний посланець Яхії Марко Македонянин. У складі делегації згадувалися й імена козаків Івана Доброго, Марка Федорова та Івашки Мартинова. Доповідаючи про зустріч 13 козаків цього посольства у московському Путивлі, місцеві воєводи попереджали царя: Яхія заодно відправив гінців і до Волоського князівства, заявивши, що «на відповідь чекатиме у Трахтемирівському монастирі».
Цар Михайло Федорович, перший правитель з династії Романових, вчинив за давнім московським звичаєм – готовий у разі перемоги Яхії розділити з ним здобич переможеної Туреччини, він був не готовий до наслідків у разі поразки. Тому відкритої підтримки і своїх солдатів не дав – натомість тихцем надіслав Яхії «свинець і порох», а ще – «соболі, лисиці, оксамити і гроші» на закупівлю озброєння.
Зате зголосилися приєднатися до походу вільні козаки Дону. Граф Лука Фаброні доносив першому секретарю тосканського великого герцога Гонді, що завдяки авторитету «козацького митрополита» Йова Борецького, Яхію вирішили підтримати у поході на Трапезунд «тисячі й тисячі козаків з Борисфена і Танаїса» – тобто, з Дніпра і Дону. У різних тогочасних джерелах фігурують абсолютно різні цифри відносно чисельності козацької флотилії і війська: найчастіше згадуються 660 човнів-чайок козаків з України та 200 човнів козаків з Дону, а загальна чисельність війська начебто становила понад 80 тисяч козаків.
Наприкінці травня 1625-го козаки досягли берега Трапезунду і захопили його. У завойованому місті козаки здобули величезні трофеї. Там завойовники пробули 12 днів, провели огляд військ і з почестями поховали загиблих. Після Трапезунду запорожці вирушили до берегів Криму, де допомогли союзному хану у боротьбі за престол – зокрема, штурмом взяли Кафу (сучасну Феодосію), причому під час штурму міста Яхія отримав вогнепальне поранення в ногу. Опісля козацька флотилія штурмувала і захопила турецький Синоп, де козаки затрималися на декілька днів, спаливши 11 галеонів і 14 галер, які там будувалися.
У серпні, після невдалої спроби штурму Стамбула, козаки розвернулися у бік домівки – до рідних дніпровських берегів пристали лише восени. Після набігу Стамбул затребував від Варшави допомоги у затриманні й видачі Яхії – у зв’язку з чим проти козаків вирушив каральний корпус коронного гетьмана польського Станіслава Конецпольського. Спочатку Яхію переховував митрополит Йов, потім претендент на султанський трон утік до Московії, звідки (аж через Архангельськ!) вирушив морем до Німеччини, далі – в Нідерланди, Чехію…
Він знову контактував з правителями і впливовими людьми у Сербії, Македонії, Хорватії, Італії, Іспанії, Греції, Мальті та інших країнах – час від часу отримуючи підтримку у своїх претензіях на султанство.
У лютому 1649 року під час осади містечка Різано в Далмації Іскандер Яхія був поранений. Ще зміг повернутися у Котор в Чорногорії, але лікарі вже нічим не змогли допомогти: у 64-річному віці невгамовний авантюрист помер і похований у цьому чарівному балканському місті, чиї круті береги над водою, хоч і значно вищі, та чимось нагадують наддніпрянські кручі з Трахтемирова, де один із найвідоміших авантюристів Європи планував свій найбільший морський похід…
Андрій КРАВЕЦЬ (з книги “Козак і турок: гра слів і долі в історії Черкащини”)
