Шевченко - символ на віки... Малюнок Олега ШУПЛЯКА
Творчість Тараса Шевченка відіграла без перебільшення ключову роль у формуванні світогляду учасників українського визвольного руху ХІХ-ХХ століть.
Його вірші ще з середини ХІХ століття мали значний вплив на молодих українців.
Навіть сама біографія поета, особливо його десятилітнє заслання без права писати та малювати, об’єднувало його з підпільниками — і він, і вони жертвували заради цінностей. Поезії Кобзаря вивчали напам’ять, знаходили у них відповіді на чимало нагальних запитань. Їх головною темою було відновлення незалежності України.
Радянська влада у 1920-1991 рр. вимушена була визнавати авторитет Шевченка, а тому брала участь у вшануванні його пам’яті. Але при цьому комуністи подавали геній поета дуже однобоко: зображали насамперед українським революціонером-демократом, борцем за права поневолених трудящих.
Ключове ж місце в творчості Шевченка посідало національне питання, право українців на самовизначення та незалежність. На думку багатьох підпільників, Шевченко був “апостолом незалежності України”, і у його творчості відбилося прагнення українського народу до волі.
Підпільні видання ОУН і УПА про творчість Шевченка збереглися у матеріалах справи № 376 з ф. 13 Галузевого державного архіву СБУ.
Вони навіть вміщені окремим тематичним розділом. Деякі з них дублюються у інших томах справи. Крім того, згадки про Тараса Шевченка містяться у деяких листівках, періодичних виданнях та брошурах. У наш час Центр досліджень визвольного руху оприлюднив спеціальну колекцію “Тарас Шевченко в публіцистиці ОУН та УПА” у Електронному архіві визвольного руху.
Підпільники читали переважно дореволюційні видання творів Шевченка, а також — видані в Польщі, Румунії, Чехословаччині у 1919-1939 рр. Його вірші морально гартували та підтримували борців за відновлення української державності.
Слід зазначити, що в Радянському Союзі склалася парадоксальна ситуація з виданням та поширенням творів Шевченка. Комуністична влада своїми пропагандистськими заходами зробила з нього “борця за народну правду”, “революціонера-демократа”, і тиражувала мільйонними накладами. Чи не в кожному обласному центрі України поставили пам’ятники поету.
Але в той самий час діяла заборона на вивчення, використання та поширення багатьох творів Кобзаря, які влада вважала “антирадянськими”. Підозрілими здавались у першу чергу ті, де він критикував “братній російський народ”.
У більшості бібліотек переглянули старі книжки, які не влаштовували радянську владу, і деякі з них відправили до закритих спецфондів – “спецхранів”. Чекісти вилучили у населення чимало раніших видань з творами Шевченка та їх аналізом, що суттєво відрізнявся від радянського офіціозу.
Учням та студентам дозволялося вивчати лише офіційні радянські підручники та літературу, а за використання невідповідних книжок могли засудити за антирадянську агітацію — на строк від 10 років таборів.
Відтак ОУН(б) у 1944-1951 рр. у підпільних друкарнях організувала власні перевидання творів Шевченка за старими, дорадянськими зразками. Автори більшості творів про поета, виданих підпіллям ОУН і УПА, на сьогодні не відомі. Вони переховувалися за псевдонімами: “А. К”, “М. К” (Микола Дужий), “У. Д” (можливо, “Уляна Дніпропетровська” — Уляна Крюченко), “Йосип Орленко”, “І. Ленко”.
Вийшов навіть власний підручник — короткий курс української літератури, який був альтернативою офіційним радянським виданням. Для його підготовки використали дореволюційну та іноземну літературу. За підручником навчали юнацтво ОУН(б), також він був адресований прихильникам підпілля.
З документів радянських каральних органів відомо, що у підпіллі ОУН(б) працювала типографія імені Тараса Шевченка. Вона базувалась на території Кременецького району Тернопільської області і була підпорядкована Подільському крайовому проводу ОУН(б). Діяла в 1946-1950 р. 16 травня 1950 р., під час бою з чекістами, які виявили типографію, в підземному бункері загинули троє підпільників.
Видані листівки і брошури зберігаються в спр. 398 та спр. 376 з фонду № 13 ГДА СБУ. Частину творів Тараса Шевченка друкували саме в цій типографії.
Отже, можемо бачити, що підпільники робили все від них залежне, щоб пропагувати творчість Тараса Шевченка, а насамперед – серед молоді (див. листівки нижче).
Олександр ІЩУК
