Олег ОСТРОВСЬКИЙ
Днями мав я нагоду ознайомитися з досі ніде не публікованими документами – спогадами мешканця Черкас Василя С., які він набрав на друкарській машинці у 1986 році в єдиному екземплярі. Тоді ще живий заслужений член партії Леніна-Сталіна зафіксував свої спогади про три війни – дві світові і так звану «громадянську». Як і «положено для солідності» у ті часи, уродженець черкаського села Білозір’я писав мовою окупантів, тому так частину цих спогадів і процитую – мовою оригіналу. Отже, слово – тому, хто майже століття тому, хоч і був українцем, та стояв на чужому боці барикад…
«Я работал в ЧК до прихода белогвардейцев-деникинцев. Ревком еще до ухода в подполье предложил устроиться на работу в Белозерье, на родине – под кличкой «Антоконенко»…
В июне 1920 года общим собранием избран председателем комитета незаможних селян. Комитет занимался раскулачиванием. Совместно с исполкомом раскулачил богачей Куделю, Круппа, Кульбу, Гуриненко и др. Отобрано у них землю, сельскохозяйственный инвентарь и рабочий скот… Закрыто две церкви. Занимался антирелигиозной пропагандой.
Работая председателем Комнезама, вечером в сентябре 1921 года я вышел на базарную площадь со стороны Холоши. Мой взор обратил внимание на тени возле забора на главной улице. Я всегда носил с собой в кармане форменную фуражку железнодорожного телеграфиста и удостоверение личности с фотокарточкой, безсрочное. Вмиг опустил на землю гражданскую фуражку, одел форменную. Через минуту (меня) остановил патруль со старшим офицером, который спросил, куда я иду и где живут председатель исполкома и председатель комнезама. Я ответил, что иду на 9 версту на поезд, ехать в Черкассы на дежурство и показал им служебное помещение исполкома.
Меня отпустили и я за 5 минут очутился на козынивском кладбище и пролежал там между гробами до утра. Утром узнал, что это перебазировалась банда «Чечепаки» с Холодного Яру на Запад…»
У цих кількох реченнях – неприкрита правда про «подвиги» комуністичної влади, що руйнувала церкви і відбирала майно і землю в українців. Багатих багато хто не любить в усі часи, але ж ті, кого прозвали «куркулями» і нищили століття тому, на відміну від сучасних скоробагатьків свій статок заробляли тяжким потом на батьківській землі… Неприхована правда у словах колишнього чекіста і про те, як непевно почувалися на українській землі окупанти і ті, хто їм допомагав. А зверніть увагу, як командира повстанського патруля він назвав – «старшим ОФІЦЕРОМ», визнаючи, що хай у підпіллі, але проти окупантів української землі боролася АРМІЯ, а не «кучка бандітов», як намагалася їх зобразити офіційна совкова пропаганда. А те, що описуючи свою зустріч у Білозір’ї з холодноярцями, каже про «Чєчєпаку» – то це вже зросійщена манера коверкати прізвища, яких боїшся – недаремно ж вони і Бандеру ніяк не відвикнуть називати «Бєндєра». Важливіше те, що на момент його зустрічі з повстанцями восени 1921 року від часу загибелі отамана Василя Чучупаки минуло вже більше року – а його прізвище продовжувало лякати ворогів…
Усім, хто нині на Холодноярських вшануваннях знову згадуватиме у своїх виступах Чучупаку, хочу нагадати: ви маєте бути щирими перед його і всіма повстанцями пам’яттю. Біля Гайдамацького ставу за багато років цих вшанувань дуже багато хто освятив собі зброю, та на жаль, не кожному тут освятили мізки… Якщо, апелюючи до патріотичних цінностей, ви тільки прагнете якомога більшої влади для себе і так само безмежного власного збагачення за рахунок інших – не забувайте Шевченкові слова:
Не дуріть Бога…
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Дух Чучупаки і його козаків досі живий – незримий «патруль зі старшим офіцером» завжди бачить нас з Небес…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора у газеті “Козацький край”, №3(105) від 25 квітня 2018 року
