ВІдкриття пам'ятника Тарасу Шевченкові у Шполі на Черкащині, 1926 рік. Зовсім скоро за цим фото чекісти вишукуватимуть і піддаватимуть репресіям усіх учасників - як "українських буржуазних націоналістів"...
Комендант Шполи часів УНР в часи більшовицької окупації кинув виклик владі, встановивши пам’ятник Шевченкові
25 листопада 1897 року у родині Івана Даниловича та Палажки Шорубалків народився третій син – Іван. Його мати була донькою Олекси Шевченка, прадідом якого був Панько Шевченко, – за переказами, він копав криницю гайдамакам у Лебединському лісі поблизу монастиря…
Іван Шорубалко був прапраправнуком Панька Шевченка, який копав гайдамакам криницю. А сам Іван шукав у творах Тараса Шевченка цілюще джерело для натхнення новітніх гайдамаків…
Іван змалку тягнувся до науки. Закінчив чотири класи церковно-приходської школи та реальне училище у м. Чигирині. Над усе він любив творення, проростання. З раннього дитинства душею потягнувся до садка, а серцем – до “Кобзаря” Тараса Шевченка. Любив садити дерева: яблуні і груші. Гарно танцював гопак. З пісень найкраще співав “Закувала та сива зозуля”.
Коли вибухнула Перша світова, був мобілізований до війська. Незабаром його відправили навчатися у Феодосійське військове училище, яке він закінчив у 1917 році.
Під час Національної революції був за Самостійну Україну, воював із комуною в Чигирині. У 1918 році, за Петлюри, був комендантом м. Шполи. Тоді ж створив і очолив якредитне товариство для селян. Коли прийшли більшовики, то взяли у заложники старшого брата Ларіона. Виводили його на розстріл… У Ларіона від цих переживань чуб посивів… Невдовзі він, як і батько Іван Данилович, помер, лишивши круглим сиротою п’ятирічного Василька, у якого в 1923 р. померла й мати…
Після поразки Визвольних змагань Іван, маючи на руках малих братів і сестер, зайнявся господарством. Вів його на науковій основі. Із саджанців, які придбав на Мліївській садстанції Симиренка, посадив гарний сад.
У 1924 р. разом із сестрою Яриною та створеним ними ініціативним гуртком встановив у Шполі пам’ятник Тарасові Шевченку. Бронзову скульптуру привезли волами аж із Звенигородки – зробив її знаменитий Калень Терещенко. Окрім самого Тараса Шевченка в кожусі та смушковій шапці, навколо постамента були барельєфи героїв його творів: Катерина з дитиною, селяни-гайдамаки з вилами та косами. Пам’ятник простояв до 1964 р., аж доки комуністи не визнали його «застарілим» і буржуазно-націоналістичним….
Попри тяжку хворобу (відкрита форма туберкульозу) у 1928 році Івана Шорубалка було заарештовано і вислано у Кара-Калпакію, де він зрошував землю, точніше піски. Вийшло так, що сухий клімат Кара-Калпакії… пішов йому на користь.
У 1933 році вже сам Іван допоміг рідним не померти від голоду. 1937 рік – знову арешт. Забирали його з міста Душанбе. В той же рік арештували й чоловіка Іванової сестри Ярини Дмитра і розстріляли разом із членом ініціативного гуртка зі вшанування Тараса Шевченка Туровським. Розстріляли чи то у Києві, чи то в Черкасах.
Брата Пантелеймона, 1896 року народження, забрали у 1938-му. Він мав п’ятеро дітей. Його розстріляли в тому ж 1938 р. і теж точно невідомо, де – в Умані, а, може, й у Вінниці. В 1958 р. (чи 1959-му) бабі Палажці прийшло повідомлення з районного ЗАГСу, що її син Іван Іванович Шорубалко помер у Хабаровському краю, в бухті Нагаєво. Життя Івана Івановича Шорубалка обірвалося у 1942 році – в неволі радянського концтабору за волю України.
Сестра Оксана ще не один рік, особливо як зацвіте сад, у розпачі повторювала: “Де ж мої брати?”
А сад рясно родив. Деякі яблуні родять і донині. І яблука смачніші, аніж сучасні сорти.
На садибі, де Іван мріяв виростити диво-сад і де ще стоїть стара хата, хотілось би встановити камінь пам’яті. Але чи вдасться? Сподіваюсь…
Олена КОЛІСНИК
P.S. Мати Івана та Пантелеймона Шорубалків відмовлялася вірити у смерть синів і до 50-х років ходила пішки на прощу зі Шполи в Києво-Печерську лавру, молитися за них… У м. Шпола на вул. Лозуватській (колишній Пролетарській), 146 і в ХХІ столітті збереглася хатина, де колись проживала велика родина Шорубалків.
Як це було: скульптура Шевченка стала символом «тихого спротиву» українців Шполи
Влада УНР у Шполі протрималася від листопада 1917-го до лютого 1919 року. Та навіть коли містечком вже прокотилися кавалеристи Будьонного, а перші 50 селянських господарств зігнали у прообраз майбутніх колгоспів – артіль «Червоний хлібороб», колишній комендант української Шполи Іван Шорубалко не приховував своїх патріотичних поглядів.
1924 року, готуючись до відзначення 110-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка, у вузькому колі працівників контори кредитового товариства він висловив думку про те, що слід належно відзначити цю дату. Його підтримали інші конторські працівники та селяни. Справу вирішили погодити з усією громадою. На черговому зібранні люди одноголосно підтримали ініціативу будівництва пам’ятника Т. Г. Шевченку в Шполі. Кошти для цього збирали добровільно.
До цього заходу приєдналися учителі та сільська інтелігенція. Ініціативну групу зі спорудження пам’ятника склали голова кредитового товариства Іван Шорубалко, директори шкіл № 1 та № 3 Туровський і Степовий, вчителі Коцюрба, Потапенко, Волошина, Руденко, Коваленко, бухгалтер кредитового товариства Скотарь, селяни Джуровська, Цибульська, Цегельський…
Пізніше ініціатори спорудження пам’ятника звернулись до звенигородського скульптора Каленя Терещенка(творця першого погруддя Шевченку в Каневі на Чернечій горі), запросивши його до Шполи. Більшість присутніх у конторі кредитового товариства під час узгодження вигляду фігури висловилась за схожість із репродукцією художника Івана Крамського, який змалював Тараса в баранячім кожусі та смушевій шапці.
До початку травня 1926-го насип, підмурок і скульптура були готові. Відкриття пам’ятника відбулося 10 травня 1926 року за присутності значної кількості людей та родичів Т. Г. Шевченка з села Кирилівки. Скульптуру везли на гарбі, запряженій волами, роги яких були прикрашені червоними стрічками. Під час урочистостей співав хор.
У 1928–1929 роках більшу частину ініціативної групи і людей, які брали участь у спорудженні та відкритті спомника, за фотографіями, що збереглися, заарештували й відправили на заслання у табори за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі»…
1964 року пам’ятник постановили зняти, оскільки хтось із можновладців, перебуваючи з візитом у Шполі, заявив, що спомник Шевченкові має «надто сільський» вигляд і його треба замінити «сучасним» пам’ятником.
Степан Кожум'яка
Містом швидко поширилась інформація про демонтаж пам’ятника, і біля нього скупчився натовп містян. Голова та начальник міліції з краном змушені були припинити проведення демонтажу скульптури. Але вночі пам’ятник було таки демонтовано, внаслідок чого пошкоджено ногу скульптури, зламано один вус, подряпаний ніс і побиті барельєфи. Скульптуру Кобзаря завезли в сарай міської ради і там покинули. Після чого пам’ятник був вивезений за ініціативи Степана Кожум’яки для встановлення до Новомиргорода. Але влада не дала дозволу на встановлення пам’ятника в місті, бо він був «ідеологічно не витриманий». Пізніше Міністерство культури УРСР надіслало музею Тараса Шевченка в Каневі розпорядження забрати шполянський пам’ятник поету з Новомиргорода. З музею в Каневі приїхав представник з робітниками й забрали скульптуру з метою встановлення в якомусь селі недалеко від Канева. Подальша доля першого шполянського спомника Т.Шевченка залишилається невідомою – ніхто не знає, куди він подівся…
Степан Кожум’яка і прихована зйомка одного з його “несанкціонованих» травневих вшанувань Кобзаря у Шполі: Кожум’яка притримує вінка, якого дротом прикручує його помічник…
Сучасний пам’ятник Шевченкові відновленний в остаточному вигляді у березні 1979 року. Він являє собою бронзову скульптуру заввишки 3,55 м на гранітному постаменті. Автори — скульптор Макар Вронський. Пам’ятники Шевченкові у виконанні Вронського можна бачити і в канадському Оквіллі (колишньому Палермо), і в казахському Актау, і в українському, тимчасово окупованому Донецьку… Пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому на Замковій горі в Чигирині – це теж робота Макара Вронського.
Степан Кожум’яка під час будівництва через Шполу уманського автошляху відродив традицію вшанування Тараса Шевченка. Щороку на Шевченківські дні і в день його перепоховання в Україні привозив до пам’ятників Шевченку у Шполу й Лип’янку вінки, які прикріплював дротом до постаменту.
У кінці 60-х років під час секретарювання у Шполі представника КПУ Селенка на чергових зборах райкому партії постало питання: хто встановлює Тарасу Шевченку вінки?! «Компетентні органи» доповіли, що вінки возить і встановлює Степана Кожум’яка – «політично неблагонадійний, націоналістичних переконань», який на той час вже мав три «відсидки» у радянських концтаборах. Від цього часу розпочалося організоване відзначення Шевченкових днів…
Тарас Шевченко і зараз залишається взірцем для патріотів - у їхній боротьбі за Волю України...
