Пам’ятаєте польську кінокомедію “Дежавю» з яскравим персонажем удаваного американського професора-ентомолога, який весь час хапався за зброю? Миколу Гайдака можна назвати прямою протилежністю цього персонажа: сто років тому буремне життя розбурханої, як вулик післяреволюційної України змушувало його братися за зброю, а він, навіть слухаючи бджолине дзижчання куль біля вуха, мріяв про мирне життя. Зрештою, мрія збулася – і син шкільного вчителя з України став американським професором-ентомологом, фахівцем з бджолярства…
Від рядового любителя бджіл (такого, як скажімо екс-президент Ющенко) – і до світил бджолярства в усіх країнах – всі знають про відкриття й дослідження Миколи Григоровича, як видатного вченого зі світовим ім’ям. Набагато менше знають про його життя «доамериканського» періоду – в охопленій війнами Європі…
Народився Микола Гайдак у селі Малий Янисоль під Волновахою на Донеччині – нині це село називається Мирним, хоча й знаходиться у далеко не мирній зоні АТО. Згодом родина перебралася на Наддніпрянщину. Під час навчання у школі містечка Крилів Чигиринського повіту (нині це містечко затоплене водосховищем) і в гімназії м.Черкаси хлопець демонстрував прекрасні успіхи – отримав навіть срібну медаль.
Революційного 1917 року 19-річний юнак саме вступив на історико-філологічний факультет Київського університету ім. Святого Володимира (нині – ім. Т.Шевченка). А водночас – до Київської гарматної школи, де увійшов до української спілки.
У грудні 1918 року, під час антигетьманського повстання в Києві, Микола Гайдак залишає університет і приїздить до батьків у Черкаси. Восени 1919 року його примусово мобілізують в ряди «Добровольчої» армії Денікіна. Проте за «єдіную і нєдєлімую Рассію» так і не воював, бо невдовзі зліг з тифом до лікарні.
Доля закинула в Одесу, звідки, вже разом з білогвардійцями генерала Бредова перейшов кордон з Польщею і потрапив до табору для інтернованих. Саме там, у польському таборі, нарешті отримав змогу зійтися з українським товариством інтернованих вояків.
На тогочасних воєнних плакатах ворога українців і поляків - московитів - малювали як брудного ведмедя із зіркою на пузі
Зголосившись добровольцем до Армії УНР, від початку серпня і до кінця листопада 1920 року брав активну участь у боях радянсько-польської війни. У тих боях українсько-польські підрозділи разом зупинили наступ Червоної Армії на Варшаву, розгромили будьоннівців під Замостям і 14-у більшовицьку армію в районі Бучача-Чорткова. Восени 1920 року Армія УНР розрослася до шести повнокровних дивізій. 1-ю дивізією командував колишній холодноярський отаман родом з Херсонщини, генерал Андрій Гулий-Гуленко; 2-у дивізію очолював генерал Олександр Загродський родом із Зеленькова сучасного Тальнівського району Черкащини; 3-ю командував генерал Олександр Удовиченко з Харкова; 4-ю – полковник Юрій Тютюнник з Будища сучасного Звенигородського району Черкащини; 5-ю – полковник Андрій Долуд з Плетеного Ташлика сучасної Кіровоградщини; 6-ю – генерал Марко Безручко з Токмака під Запоріжжям. Як бачимо, усі без винятку союзні Польщі дивізії УНР очолювали не «західняки», як любили розказувати радянські пропагандисти, а вихідці з центральної, східної та південної України.
Восени 1920 року ці дивізії разом з польськими союзниками дуже швидко й успішно звільняли від московсько-більшовицьких окупантів міста України. Тільки за чотири дні, 16-20 вересня більшовиків викинули з Ковеля, Борщева, Гусятина, Теребовлі й Чорткова. Слідом за ними ворога вибили з Рівного, Дубна, Луцька, Збаража, Тернополя, Старокостянтинова, Летичева…
Про припинення воєнних дій було оголошено 9 листопада 1920 року – внаслідок підписання Ризького мирного договору. Проте ще два тижні за вказівками Москви Червона армія раз-за-разом порушувала умови договору, вриваючись в українські міста, куди не мали права входити за умовами «миру» – знайома й нині ситуація, чи не так?
Зрештою, 21 листопада 27-тисячна Армія УНР була відведена за Збруч. Так Микола Гайдак знову потрапив до табору для інтернованих…
Вже в 1922 році для нього розпочалося суто мирне життя – Гайдак переїхав до Чехословаччини. Спраглий за спокоєм, він жадібно хватається за науку – навчається у Празькому політехнічному інституті, а заодно є слухачем Українського Вільного університету у Празі та Української сільськогосподарської академії в Подєбрадах. При цьому, щоб заробити на життя, ще й працює науковим співробітником польової станції бджільництва.
Американський професор-ентомолог Микола Гайдак
1930 року перебирається до США, де робить стрімку наукову кар’єру, працюючи протягом 33 років в університеті Міннесоти: від асистента – до викладача, а потім і професора ентомологічного відділу університету. Вивчав життя бджіл, їх фізіологію, значення меду для людини… Навіть під час Другої світової війни слово «солдат» вживав частіше для визначення бджіл-солдатів, покликаних виганять чужинців з вулика…
Водночас, Микола Гайдак приймав надзвичайно активну участь в житті українських емігрантів і був меценатом-жертводавцем багатьох українських проектів у США та Європі – зокрема, фінансував побудову православної церкви Святого Михайла в американському Міннеаполісі та пам’ятника Тарасові Шевченку і бібліотеки ім.Симона Петлюри в Парижі…
Як абсолютна мирна за складом характеру людина, він мріяв, щоб більше не повторювалися війни, а з його рідної України назавжди пішли геть окупанти…
Ярослав ЗВЕНИГОРА
