Вулиці України повертають втрачені імена своїх Героїв і позбуваються ворожих назв. У Дніпропетровську, який зараз на передньому краї «лагідної українізації», водночас змінилися назви ще дуже багатьох вулиць – тепер тут є, зокрема, і вулиці Шухевича, Мазепи, Полуботка, Петлюри…
Проспект Ілліча перейменовано на Проспект Пилипа Орлика, а вулицю Косіора – на проспект Петра Калнишевського. Вулиця Комісарська стала Гайдамацькою, Комсомольська – Старокозацькою, Юних ленінців – тепер Козака Мамая, Червоних бійців – Кобзарська, Чкалова – Святослава Хороброго, Фурманова – Героїв Крут, Плеханова – Князя Володимира Великого, Московська – Князя Володимира Мономаха, Ленінградська – Князя Ярослава Мудрого, а вулиця Чапаєва – вулиця Болобчана (знаменитого полковника Армії УНР, героя переможного походу, який звільнив Крим від московських окупантів).
З приємного для черкащан: у Дніпропетровську відтепер – принаймні сім нових топонімів, що мають відношення до Черкащини. Дніпропетровський мікрорайон Бабушкінський перейменований на Шевченківський – на честь Великого Кобзаря, який народився на Звенигородщині, а похований у Каневі. Вулиця імені ХІХ партз’їзду нині стала вулицею Івана Гонти – на честь ватажка Коліївщини родом з Христинівщини. Вулицю Галана перейменовано на вулицю Івана Піддубного (атлета, багаторазового чемпіона світу, уродженця Чорнобаївщини), Власенка – на Гулака-Артемовського (письменника, вченого, байкара і поета родом з Городища), Красіна – на Криштофа Косинського (керівника антипольського повстання, яке охопило й Черкащину, загинув у Черкасах). Вулицю Лалоянца перейменували на вулицю Семена Скляренка – письменника, який народився на Канівщині, навчався у Золотоноші, а свій творчий шлях розпочав у Черкасах. Провулок Більшовицький став Холодноярським…
Цікаві зміни відбулися і у Каневі на Черкащині, де змінено 14 топонімів. Зокрема, вулиця Саммера стала вулицею В’ячеслава Чорновола (організатора й очільника РУХу, уродженця Черкащини, який з високою імовірністю міг стати Президентом України, якби не його загадкова загибель), Кірова – перейменована на Михайла Максимовича (вченого-енциклопедиста, історика, фольклориста, філолога, етнографа, поета зі старшинського козацького роду Золотоніщини, першого ректора Київського університету Святого Володимира, який останні роки життя провів у Прохорівці на Канівщині), Урицького - на Андрія Лівицького (громадсько-політичного діяча, багаторічного Президента УНР в екзині, родом з канівського села Ліпляве), Ткача – на Макарія Канівського (православного Святого, закатованого турецькими яничарами у Каневі за відмову зрадити Віру), Федоренка – на Юрія Іллєнка (громадського діяча, кінорежисера і сценариста родом з Черкас, який останні роки життя провів у Прохорівці під Каневом). Нарешті в Каневі вже немає і вулиці Леніна: частина її приєднана до вулиці Енергетиків, а інша – перейменована на Соборну.
Сотник Армії УНР Павло Гарячий
І найбільш знакове перейменування: канівська вулиця 70-річчя «Великого Жовтня» віднині носить ім’я Павла Гарячого*** – сотника Гайдамацького кінного куреня, а потім – 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Це дуже цікава для Канівщини, Черкащини і Центральної України в цілому постать, бо його біографія зводить нанівець водночас декілька ворожих міфів про Україну. Життя уродженця канівського села Буда-Горобіївська Павла Гарячого наглядно демонструє, що Визвольний рух 40-50-х років на Західній Україні був не локальним явищем, а активно підтримувався і мешканцями інших частин України, зокрема наддніпрянцями. В часи, коли Гарячий був викладачем Білокриницької «лісової школи» на Тернопільщині, серед його учнів були ОУНівці обох частин організації – як бандерівці, так і мельниківці. Після нападу загону УПА сотника «Крука» на німецьку тюрму в Кременці і звільнення звідти українців, гестапо влаштувало масові арешти і страту українських націоналістів (це вже до теми міфічної «дружби» з нацистами). Серед схоплених гестапо був і канівчанин Павло Гарячий – розстріляний гітлерівцями 23 лютого 1943 року. Тому 23 лютого для Канівщини – це День не «Савєцкой Арміі», а Сотника Павла Гарячого.
І в Каневі, і в Дніпропетровську ініціатори перейменувань підійшли до важливого питання зі справжнім козацьким гумором: у Дніпропетровську вулиця Дмитра Донського стала вулицею Дмитра Донцова, а в Каневі вулиця Дорошенка (більшовицького голови ревкому) – вулицею Гетьмана Дорошенка…
Андрій КРАВЕЦЬ
***Примітка: вперше біографію Павла Гарячого виклав у своїй книзі “Багряні жнива української революції” письменник, Президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль, який завершував свій нарис про Гарячого словами: “Остання вістка про Павла Гарячого датується восьмим жовтнем 1933 року, коли він написав до Української господарської академії листа з Познані. Подальша його доля невідома”. Про те ж, що ховається за словами “подальша його доля невідома” розповів широкому загалу краєзнавець з Тернопільщини Сергій Мєдвєдєв – про життя і діяльність Гарячого до 1943 року.
